read-books.club » Романтична еротика » Красуня та чудовиська, Надія Борзакова 📚 - Українською

Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"

78
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Красуня та чудовиська" автора Надія Борзакова. Жанр книги: Романтична еротика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 62 63 64 ... 73
Перейти на сторінку:
Глава 24

Мій дикий, сповнений жаху крик перекрив собою шум води. Я послизнулась і впала. Повзком дісталася ванни. Крізь сірі спалахи й смугу сліз виразно проступило застигле обличчя Артура.

- Артуре! - закричала і почала трясти щосили. Його голова безвольно сіпнулася, - Арту-у-уре!

І раптом чоловік ворухнувся і розплющив очі. Затуманений погляд зупинився на мені.

- Еліза…, - ледве чутно просипів, - це ти… Тут…

- Будь зі мною! - обхопила долонями його обличчя, - не закривай очі! Не смій, чуєш?

Здригнулася від спогаду про те, кому і коли говорила схожі слова і чим усе скінчилося. Позаду пролунав шквал лайок. Я обернулася. Андрій застиг на порозі, стискаючи ствол у руках.

- Допоможи його витягнути, - я не впізнала свого голосу. В тому не було ні натяку на паніку, що охопила мене, - давай же.

Хлопець упорався швидко. Втягнув Артура до спальні, поклав на ліжко. А я тим часом вимкнула воду та відкрила донний клапан. Потім витерла руки, дістала з шафки аптечку. Впевненими рухами таких неслухняних кілька секунд тому рук. Наче це не мене разом з ним залишало зараз життя.

Крізь паніку, що охопила розум, уже проривалися продиктовані досвідом і знаннями інструкції. Вбігла до кімнати, сказала Андрію, що робити, і приступила до огляду. Потім бробила рани та почала шити. Спочатку одна рука, потім друга... З Андрія вийшов чудовий помічник, без нього я навряд чи впоралася б так швидко. Наклала пов'язки. Артур увесь цей час дивився на мене. Очі під напівприкритими повіками плавали, намагатися сфокусувати погляд коштувало йому неймовірних зусиль.

- Не спи…. Тільки не спи! - покінчивши з операцією, я стягнула з рук рукавички і схилилася до обличчя чоловіка. Обхопила його долонями, погладила великими пальцями вилиці, - Андрію, записуй, що купити, і їдь в аптеку!

Хлопець дістав із кишені смартфон і склав під моє диктування список.

- Якнайшвидше привези!

- Звичайно, - хлопець уже був біля дверей.

- Андрію, - він обернувся, - скажеш, хоч комусь про це, я тебе вб'ю. Я абсолютно серйозно зараз.

Він побілів ще дужче, закивав головою, як китайський бовванчик, і вибіг з кімнати. Гучно тупаючи ногами, збіг сходами. Грукнули вхідні двері. До аптеки п'ять хвилин машиною. Стільки часу є точно.

Ще раз розрахувала індекс шоку, не дозволяючи суто людському страху заважати професійній оцінці стану Артура. У плані крововтрати він поза небезпекою. Алкогольне сп'яніння дещо ускладнювало ситуацію, але вибраний мною препарати повинні допомогти.

Він весь у крові. Її треба стерти. Вставши з ліжка, зібралася піти у ванну і принести воду та рушники, але пальці Артура зімкнулися на зап'ястя.

- Ні! Не йди.

- Я не піду! Ніколи не піду, чуєш? Я…

Грудка в горлі заважала продовжити. Я схилилася до Артура і обняла, поклала на кілька секунд голову йому на груди, закопавшись обличчям у м'які темні волоски. Його трусило настільки, що зуби стукали. Холодні пальці стиснули мої плечі - сильно до болю. Шви він так точно пошкодить!

- Артуре, шви розійдуться, - прошепотіла, підводячись. Його пальці розтулилися. Від слабкості, спричиненої надлишком алкоголю та втратою крові, а не від того, що почув чи прислухався. Похапцем укрила ковдрою. Знову торкнулася долонями його обличчя, а руки чоловіка пішли за моїми.

Щойно стримувалася, щоб не почати говорити – не час зараз. Потім, пізніше, коли Артур повністю прийде до тями.

Його почало нудити. Поспіхом допомогла перевернутись на бік, підтримала за плечі. Незабаром напад пройшов. Поклавши вище подушки, допомогла лягти назад, потім промокнула його губи серветкою.

- Я повернувся, - загорлав знизу Андрій. За кілька секунд вихором влетів у кімнату.

Я розібрала медикаменти, обрала потрібні зараз і поставила Артуру крапельницю.

- Дякую. Ти можеш йти. Пам'ятай, будь ласка….

- Я все зрозумів, не дурень, - з легким відтінком образи промовив хлопець. - Може, ще щось потрібно?

Потрібно неодмінно, але я не могла зібратися з думками та сформулювати, що саме. Жах того, що могло статися, накочував хвилями, забираючи самоконтроль і здатність тверезо мислити, залишаючи бажання заплакати і попросити допомоги у Артура. От тільки надати її він зараз не здатний, навпаки, вперше сам її потребував. І мова не тільки про здоров'я – з цим якраз я зараз справляюся. Але і про те, що максимум через кілька годин, він повинен знову приступити до справ. З'явиться в офісі на зустрічах. Якщо цього не зробить, щось неодмінно запідозрять. І тоді…. Однак він цього не зможе. А Віталія нема. А крім нього, нікому так не довіришся. Навіть Солов'ю – хто знає, як він відреагує на такий вчинок Артура. Адже слабкостями у їхньому світі тільки користувалися…

- Нічого, дякую, Андрію, - він вийшов, а я наповнила склянку водою, потім розбовтала в ній сорбент.

- Артуре, треба попити, - підсунула долоню йому під потилицю, допомагаючи підвести голову. Чоловік слухняно зробив кілька ковтків, морщачись від смаку.

- Тільки не йди. Нехай навіть ввижаєшся мені... Не йди, - знову відчайдушно попросив.

- Артуре, це справді я, - обережно взявши його руку, притиснула до своєї щоки. - Я з тобою. Я повернулася.

Він заплющив очі, потім різко розплющив. Моргнув кілька разів, примружився, фокусуючи погляд.

- Але як… Чому… Я не розумію…, - безладно пробурмотів і заплющив очі. Вимкнувся. Я перевірила пульс - лише трохи прискорений, чіткий. Прибралася в кімнаті, потім приглушила світло, залізла в ліжко і обняла чоловіка. Кілька хвилин просто лежала, прислухаючись до його повільного, глибокого дихання та биття серця під моєю рукою. Наказала собі почати обмірковувати подальші дії, але не могла зосередитися на чомусь, крім кошмару, що ледь не здійснився.

Він мало не помер. Через мене, через мій непродуманий необачний вчинок. Це я підштовхнула його до прийняття страшного рішення, саму можливість якого не передбачала. Знала, що, швидше за все, він встигне наламати дров до того, як я повернуся і все поясню, але нічого непоправного не трапиться. Як не траплялося й раніше… Ось тільки раніше все було інакше. Раніше не було Джейка. Того, кого, на думку Артура, я не перестала кохати... А я навіть не продумала, як виберуся. Складися все інакше, спізнися я на кілька годин, Артур був би мертвий. Через мене! Я втратила б його. Назавжди втратила б! Через те, яка дурепа. Ну що заважало мені попередити того ж Солов'я про свої плани. Артура без толку, він би просто не дозволив нічого подібного. А Соловей просто б узяв і розповів усе Артуру, і тоді теж нічого не вийшло б. І хай би не вийшло, адже тоді Артур хоча б не спробував….. Зате з ним тоді незабаром міг би покінчити Джейк. Але це і зараз можливо - варто йому тільки дізнатися про те, що трапилося, варто тільки файлам виявитися марними.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 62 63 64 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Красуня та чудовиська, Надія Борзакова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"