Читати книгу - "Останній аргумент королів, Джо Аберкромбі"

Він підійшов до парапету й поклав руки на вологий камінь, насуплено поглянувши вниз, на багаття, що палали в чорноті долини. Бетодові багаття далеко в пітьмі та їхні власні — ватри, влаштовані й запалені під самісінькою стіною, щоб можна було спробувати впіймати тих розумників, які намагатимуться туди підкрастися. Вогні відкидали мерехтливі кола на затінене каміння, то там, то тут освітлюючи зігнутий труп плоскоголового, розрубаного і скинутого зі стіни або ж нашпигованого стрілами.

Лоґен відчув, як позаду нього хтось ворухнувся, і йому закололо спину, а погляд заковзав по кутках. Може, то Дрижак прийшов розквитатись і зіштовхнути його зі стіни. Дрижак або котрийсь із сотні інших людей, ображених на Лоґена за те, про що він забув, а вони не забудуть ніколи. Він наблизив руку до клинка, вишкірив зуби й приготувався крутнутись і вдарити.

— Хай там як, а ми добре сьогодні попрацювали, так? — сказав Шукач. — І втратили менш ніж двадцятьох.

Лоґен знову задихав спокійно й опустив руку.

— Нормально ми попрацювали. Але Бетод тільки починає. Промацує ґрунт, щоб зрозуміти, де ми найслабші, зрозуміти, чи може він нас виснажити. Він знає, що головне зараз — час. Це найцінніша річ на війні. Один-два дні вартують для нього більше, ніж купа плоскоголових. Якщо він зможе швидко нас розчавити, то, мабуть, змириться з утратами.

— Тоді найкраще, певно, буде протриматись, еге ж?

Далеко в пітьмі Лоґен ледь-ледь розчув лункий брязкіт і стукіт. То працювали ковалі й теслі.

— Вони будують. Усе, що треба, щоб вилізти на нашу стіну, засипати наш рів. Купу драбин і все інше. Бетод спробує здолати нас якомога швидше, та якщо доведеться, долатиме нас повільно.

Шукач кивнув.

— Ну, як я й казав. Найкраще буде протриматись. Якщо все піде за планом, тут невдовзі будуть союзники.

— Було б добре. Плани частенько розпадаються, коли на них спираються.

Страшенно солодкий смуток

— Його ясновельможність Великий герцог Оспрії бажає лише найкращих відносин…

Джезаль міг хіба що сидіти й усміхатися — так само, як сидів і усміхався весь цей нескінченний день. Від цього йому боліли лице й зад. Посол спокійно продовжував молоти язиком, театрально розмахуючи руками. Раз у раз він на мить загачував ріку теревенів, щоб його тлумач передав сказані банальності спільною мовою. Міг би й не завдавати собі клопоту.

— …видатне місто Оспрія завжди вважало за честь бути одним із найближчих друзів вашого блискучого батька, короля Гуслава, а тепер бажає лиш одного — продовження дружніх стосунків з урядом і народом Союзу…

Джезаль увесь цей довгий ранок просидів з усмішкою на своєму кріслі в самоцвітах, що стояло на високому мармуровому помості, поки до нього йшли з улесливими поклонами посли з усього світу. Він сидів, а тим часом сонце підіймалося в небі й немилосердно лилось у величезні вікна, поблискуючи на золоченій ліпнині, що прикрашала кожен дюйм стін і стелі, спалахуючи на великих дзеркалах, срібних підсвічниках, розкішних вазах і викрешуючи барвистий вогонь зі скляних намистинок, що дзенькали на трьох велетенських люстрах.

— …великий герцог знову бажає висловити братній жаль у зв’язку з незначним інцидентом, який мав місце минулої весни, і запевняє вас, що такого більше ніколи не повториться за умови, що вояки Вестпорта триматимуться по свій бік кордону…

Увесь той нескінченний день від обіду до вечора Джезаль сидів, ніяково щулячись, тимчасом як зала невпинно нагрівалась, а представники видатних лідерів світу заходили туди з поклонами й виходили з розшаркуваннями, виголошуючи однакові прісні вітання десятком різних мов. Поки Джезаль сидів, сонце зайшло, довкола запалили й поставили сотні свічок, і тепер вони мерехтіли йому в дзеркалах, потемнілих вікнах і ретельно начищеному паркеті. Він сидів, усміхався й приймав похвали від людей, про чиї країни навіть не чув до цього нескінченного дня.

— …Також його ясновельможність сподівається й вірить, що ворожнеча між вашою видатною країною й Гуркульською імперією невдовзі зможе закінчитись і що у Крузі морів знову зможе розпочатися вільна торгівля.

І посол, і тлумач несподівано зробили ґречну паузу на якусь мить, і Джезаль зумів спроквола заговорити:

— Ми маємо подібні сподівання. Прошу передати Великому герцогу нашу подяку за чудовий дарунок.

Тим часом двоє лакеїв поставили величезну скриню на бік і доклали її до решти крикливого непотребу, який Джезаль дістав того дня.

У залі знову затеревенили штирійською:

— Його ясновельможність бажає передати вашій королівській величності щирі вітання з майбутнім шлюбом із принцесою Терез, перлиною Таліна, безумовно, найбільшою красунею з-поміж нині живих у всьому Земному колі.

Джезаль зміг хіба що втримати на обличчі натягнуту усмішку. Цього дня він уже стільки разів чув про цей шлюб як про щось однозначне, що втратив охоту виправляти тих, хто так помилявся, й навіть більше — мало не почав уважати себе за зарученого. Йому хотілося лиш одного: хай з аудієнціями нарешті закінчать, щоб він зміг викроїти якусь мить і зануритись у спокій.

— Також його ясновельможність наказали нам побажати вашій королівській величності тривалого і щасливого правління, — роз’яснив тлумач, — і численних спадкоємців: хай ваш рід продовжується, не втрачаючи слави.

Джезаль усміхнувся на один зуб ширше й нахилив голову.

— Бажаю вам гарного вечора!

Оспрійський посол уклонився, театрально змахнувши рукою, і зірвав із голови свого величезного капелюха, на якому завзято засмикалися барвисті пір’їни. Відтак посол подрібушив назад по блискучій підлозі, так і не розігнувшись. Він якимось робом вибрався в коридор, не беркицьнувшись на спину, і за ним плавно зачинилися великі двері, оздоблені сухозліткою.

Джезаль зірвав із голови корону й пожбурив її на подушку біля трону, а тоді однією рукою потер сліди, що залишилися на спітнілій шкірі його голови, другою розтягнувши на собі вишитий комірець. Ніщо не допомагало. Він усе одно відчував запаморочення, слабкість і гнітючий жар.

Ліворуч від Джезаля вже підлизувався Хофф:

— Це був останній із послів, ваша величносте. Завтрашній день буде присвячено дворянству Міддерланду. Йому не терпиться засвідчити свою повагу…

— Не сумніваюся, поваги буде купа, а допомоги — обмаль!

Хофф здобувся на задушливо фальшивий смішок.

— Ха-ха-ха, ваша величносте. Вони прагнули аудієнцій від світанку, а нам не хотілося б їх образити…

— Та щоб його! — процідив Джезаль, підскочив і затрусив ногами в марній спробі відірвати штани від спітнілого заду.

Він стягнув через голову свій багряний пояс і пожбурив його геть, різко розкрив позолочений сюртук і спробував його зірвати, та врешті-решт заплутався рукою в манжеті й був змушений вивернути ту кляту одежину, щоб нарешті її позбутися.

— Щоб його!

Джезаль пожбурив сюртук на мармуровий поміст і вже майже був готовий роздерти його ногами на клапті. А тоді отямився. Хофф сторожко відступив на крок і супився так, ніби довідався, що в його чудовому новому особняку царює жахлива гниль. Різноманітні слуги, пажі й лицарі (як герольди, так і Лицарі Тіла) всі як один пильно вдивлялися вперед, старанно наслідуючи статуї. У темному кутку зали стояв Баяз. Його очі приховувала пітьма, зате лице відзначалося кам’яною