Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— Юн Мін казав, що ти розповіла йому.

— Тобі теж цікаво? — я глянула на демона. Він відповів мені пильним поглядом.

— Мене кинули, не залишивши навіть банальної записки. Я довго його шукала. Після чого сторонні люди просто сказали, щоб я не пхала свого носа, куди непотрібно і припинила пошуки. На телефон прийшло повідомлення з таким же змістом, та номер вже був недоступний. Потім він якимось чином дістав ключі від моєї квартири й час від часу бував там. А через п’ять років вирішив, що я йому все пробачу і сказав, що повернувся за мною. Така ось казочка… — я замислилась. — А тепер він один з підозрюваних.

— Це ти так вирішила? — запитав Дейн.

— Цього поки ніхто не знає. Тож не поширюй цієї теми. Я все ще маю краплину надії, що це не він…

— Щось наштовхнуло тебе на цю думку?

— В їхній команді стався конфлікт… у мене є теорія і вона доволі заплутана…

— Нам ще є куди йти.

— Сандра кохає Алекса. Маркс, по його словах, усе ще кохає мене. Дівчина хотіла усунути всіх, окрім Ала… ну, знаєш, як у казочці — «і жили вони довго й щасливо». Але щось пішло не по плану і він причепився до мене. А далі… я до нього звикла…

— Ти його кохаєш, — підказав чоловік. — Ти б його так не захищала.

— Угу… вона вирішила усунути й мене. Настільки її засліпило це кохання, що вона вперто не помічала, що Алекс поруч із нею на айсберг схожий. Мені вдалося вловити момент, коли Сандра і Вінсент обмінювались поглядами. Швидше за все, він не знав, що вона планує напад на мене. І, схоже, він не хотів, щоб я постраждала. Алекс казав, що він приходив до мене додому. Напевно, хотів перевірити, як я…

— Дійсно… трохи заплутано… — Дейн на мить замислився. — Якщо це саме так, що буде далі?

— Що буде робити Вінсент, якщо постраждала я? — я поглянула на чоловіка. Він знав відповідь. — Думаю, тут і сліпий побачить кохання Сандри. Чому, думаєш, я залишила Алекса вдома?

— Розумно, — на обличчі демона з’явилася бліда усмішка. — З часом ти все більше розумнішаєш.

— Як він міг на це погодитись? Невже йому мало…

— Я думаю, він скаже. Якщо запитаєш ти.

За пів години ми були на місці. Сонце вже майже сховалося за горизонт, на місто повільно опускалися сутінки.

— Люди точно надійні? — запитала я, щойно ми підійшли.

— Не хвилюйся, Алекс у безпеці, — промовив Ноель.

— Чому в цю справу впхав носа Деніел і чому він говорить, що змовник не Аліса, а Сандра? — запитав Джейк.

— Ріверу теж охороняють? — запитала я.

— Звичайно, — кивнув Нол. — Давно не бачились, Оттвуде. Років зо п’ятдесят минуло, не менше. Геть забув про Нью-Йорк.

— Ви також не часті гості в Манчестері, — усміхнувся Дейн. — А ти, Джейкобе, так само бурчиш наліво й направо, бачу.

— Головним бурчуном був ти, та, бачу, твоя дружина взялася за тебе радикально.

— Ой, поговори мені тут. Нол, нагадай мені повернути ці слова бумерангом, коли в нього з’явиться постійна дівчина, — гмикнула я. Теж мені, розумник.

— Гаразд, але зараз до справи. Що говорив Рівера?

— Напад підлаштувала Сандра. Із самого початку ніж з отрутою був для мене. Вона хотіла очистити собі дорогу й захвилювалася, коли подумала, що зачепили Алекса. Логічно, що вона не хоче його вбивати. Але не виключено… що демон не захоче його вбити.

— Є якісь докази? — запитав Джейк.

— Тоді, коли мені вдалося вислизнути, я простежила за нею. Вона говорила з кимось по телефону й була вельми роздратована. Сандру, схоже, не влаштувало те, що Алекса все ж поранили, а також вона хотіла переконатися, чи я вже мертва. І, думаю, з того, що я почула, можна зробити висновок, що демон дізнався про цей замах уже після і… обурився. Коротше кажучи, маємо конфлікт.

— Каріссо-о-о, — Ноель пильно глянув на мене. — Ти часом не про свого демона говориш?

Твою ж…

— Він не мій! — роздратовано кинула я, глянувши на нього. — Як?

— Ти не збиралася нам розповідати, чи не так?

— Не збиралася, — буркнула я.

— Що таке? — Джейк, схоже не розумів, що робиться.

— Маркс не знав про замах на Каріссу і відплатить тією ж монетою, — промовив Дейн.

— Дейн… — тихо промовила я.

— Так от чому ти так хвилюєшся, — задумливо промовив Джейк. — Все буде гаразд. Біля нього найкращі охоронці.

— Ходімо, уже час, — промовив Нол.

— Думаєш, дістанемо докази? — запитав Дейн.

— Дуже на це сподіваюсь. Самі ми не можемо нічого вирішити. Потрібні вагомі докази і.. суд, — він вручив нам апаратуру для запису. — Жодного слова. Вмикаю.

— І ще одне. Буде трохи неприємний аромат, та скоро ви його вже не помічатимете. Нам потрібно стерти свої запахи, — промовив Джейк і оббризкав мене й Дейна якоюсь рідиною. Скажу вам, запах у неї був вельми неприємний.

Ми попрямували до тієї ж будівлі, де я зустріла Сандру кілька днів тому. Стара будівля виявилась баром. Та ціллю був не він. А провулок, за яким ховався таємний прохід у закриту вуличку, яка практично завжди пустувала. Ми рухалися тихо, майже безшумно. По мірі наближення все краще чулися голоси. Все-таки ми не прогадали.