Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— Гаразд, — зітхнув хлопець і поцілував мене в щоку. Я заглянула в його очі. Блакитні, як і раніше. Але, чорт забирай, які ж вони заманливі. Тону в них, як в океані… — Потім надивишся, вогнику, — прошепотів Алекс і хитро усміхнувся. — Гості.

Я швидко опанувала себе й попрямувала до таксі. Дейн саме витягав сумку з багажника, а Карін з цікавістю спостерігала за нами.

— Не думала, що ми побачимось так швидко, — усміхнулась я, підійшовши до дівчини. Все такі ж зелені очі й русяве волосся.

— За такий короткий час… — дівчина замислилась. — Твій погляд змінився, — вона усміхнулася.

— Хіба? — запитав Дейн і заглянув мені в очі. — Колір той самий…

— Ех, Дейн… ти того не побачиш, — промовила Карін і обійняла чоловіка.

Все ще незвично дивитись, як тендітна дівчина, обіймає височезну гору по вуха забиту татуюваннями… в житті б не подумала, що хтось достукається до Дейна після того випадку…

— А ти що бачиш? — запитав він і усміхнувся.

— А я бачу хлопця, з яким мене ще не познайомили, — гмикнула дівчина.

Доки я збирала свої думки докупи, до нас підійшов Алекс.

— Карін, Дейн, це Алекс… мій хлопець, — промовила я.

— Дуже приємно познайомитись, — усміхнувся Ал і потиснув руку спочатку Дейну, потім Карін.

— Можливо, скажу щось не те, але ти куди приємніший за того демона, — промовила дівчина.

— Каро, мила… — почав Дейн, та Алекс його перервав.

— Все гаразд, — усміхнувся він, та я вловила зміну в його настрої. Мовчки взяла його за руку. — Він нас абсолютно не хвилює, правда, вогнику? — запитав Алекс, глянувши на мене своїми хитрими очима, і поцілував тильну частину моєї долоні. От же… нахабно користується ситуацією.

— Абсолютно, кусако, — натягнула усмішку я, придушуючи бажання вдарити його.

— То що, ми так і стоятимемо тут? — запитав Дейн.

— А так, звичайно, проходьте, — усміхнувся Алекс.

— Каріссо, невже мисливці настільки багато заробляють? — запитала Карін, оглядаючи будівлю. Еге ж… я теж так її оглядала, коли вперше сюди приїхала.

— Та це… — я не встигла договорити.

— Це наша спільна квартира, — перебив мене Алекс, а на мій невдоволений погляд лише додав. — Саме її речі перевозимо.

Дейн кинув зацікавлений погляд на Алекса, та промовчав. І що б це мало означати?

— Знаєте, ви доповнюєте один одного, — задумливо промовила Карін. — Бути вам разом, — усмішка з’явилася на її обличчі.

— О, нам уже це казали, — усміхнувся Алекс. — Цілителька говорила те ж саме, коли ми летіли в Норвегію.

— Тихіше, Ал… — шикнула я, оглядаючись на людей.

— Спільна поїздка в Норвегію? — в очах демона проскочило здивування.

— А що, Маркс тобі не жалівся? — буркнула я. — Ми давно повернулися.

На цьому розмову було завершено. Я розуміла, що Дейн захоче поговорити. Але це буде потім. Ми зайшли у квартиру, показали парі їхню кімнату. Не минуло й години, коли я набрала номер Нола.

— Алло, Ноле? — промовила я, тільки-но він підняв слухавку. — Присилай, ми готові.

— Окей. П’ятнадцять хвилин, — промовив Нол і відбився.

— Не зрозумів… — Алекс невдоволено глянув на мене.

— Ми домовились, що ти братимеш участь, — усміхнулась я. — Ти сидітимеш тут і охоронятимеш Карін. А люди, що зараз прийдуть, охоронятимуть тебе.

— Ісо… — ой, зараз вибухне.

— Тссс, — я швидко обійняла Алекса. — Я довіряю тобі, як нікому більше. Ти зможеш захистити дівчину в разі чого, чуєш? А я захищу тебе, бо ти мені потрібен живий. І ні, зі мною нічого не трапиться, кусако. Видихни… — і прикрила очі в очікуванні. Я знаю, що він хвилюється. Але я переживу ще одну отруту, а він може не пережити нападу.

— Я ручаюся за неї, — промовив Дейн.

Подружжя перекинулося кількома фразами й тепер, схоже, спостерігало за нами. Алекс ще кілька секунд не рухався, а потім міцно обійняв мене і поцілував. Скільки емоцій він передав одним поцілунком…

— Будь обережна, вогнику, гаразд? — він заглянув у мої очі. — Ще однієї такої ночі я не витримаю.

— Я о… — точно, він казав, що більше не повірить у мої обіцянки. — Тобі не доведеться. Місяцю потрібне сонце, — усміхнулась я і, ще раз поцілувавши його, попрямувала на вихід.

Не знаю, чи зрозумів він те, що я сказала. Дейн попрямував за мною. Якийсь час ми мовчали. Чоловік, схоже, дав мені час обдумати все. Та й сам, напевно, поринув у роздуми.

— Ніхто не знає, що ви приїхали, тому день у запасі маємо точно. Не думаю, що Карін тут зашкодять, — задумливо промовила я.

— Я до останнього не хотів їхати, — спокійно сказав чоловік. — Та Кара вмовила мене. Ти їй сподобалась.

— Їй сподобалось тому, що в мене є те, про що не знаєш навіть ти, — усміхнулась я. — Та й цілителі на багато речей дивляться по-іншому. Не переймайся, Алекс зможе її захистити, якщо буде потрібно.