read-books.club » Детективи » Варіант №1. На альпійській верховині 📚 - Українською

Читати книгу - "Варіант №1. На альпійській верховині"

142
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Варіант №1. На альпійській верховині" автора Борис Крумов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 62 63 64 ... 86
Перейти на сторінку:
стояв у протилежному кутку зали, і тільки час від часу до мене долинали погрози:

— Кров за кров! Я вб'ю його, побачите, я його вб'ю! Повечерявши, я пішов до свого готелю. Невдовзі почув

за спиною чиїсь кроки. По нерівній ході впізнав Борсука й злякався не на жарт. Подумки лаяв себе, що вчинив необачно, і хоча не раз засуджував свого земляка Наска Авантюру, чи, як він полюбляв називати сам себе, Наска Розвідника номер два, за такі вправи над прірвою, — попри, кажу, те, що засуджував його за такі-от коники протягом перших місяців його перебування за кордоном, я, виявилось, і сам такий же легковажний. І, щоб підбадьоритись, переконував себе: «Або ж я багато виграю, або ж тут мені й край!»

Це умовляння здалось мені слабкуватим і невиразним, і я вдався до іншого: «Тримайся, Наско, і пам'ятай, чого вчив тебе Райко Моряк: ніколи не ковтай язика!»

Кроки позад мене наближались, ставали дедалі гучнішими. Я пересмикнув плечима, немов чекаючи ножа чи кулі в спину. Не витримав і різко обернувся. Борсук мало не наскочив на мене. Він відсторонився, щоб роздивитися мене при світлі вуличного ліхтаря, і, неначе повідомляючи приємну новину, навіть з усмішкою проказав:

— Я тебе вб'ю!

— Не маю сумніву, ти можеш зробити це навіть зараз.

— І зроблю.

— Кажу, вірю, що можеш.

— І тобі не страшно?

— Навпаки, зовсім не хочеться вмирати.

— Але все ж як умирати, то героєм, га?

— Як бачиш, навіть не роблю спроби триматися героєм.

— Саме це бачу і не розумію, та все ж завважую, що тебе дрижаки хапають.

— Авжеж, хотів би, щоб мені було весело.

— Ну, а як завезу тебе за місто і там посічу на січку? Дружки мої йдуть за мною, і я можу гукнути їх умить.

— Не маю сумніву.

— Ну, а там ти просто здохнеш, не буде перед ким удавати героя, і ніхто й не довідається, як ти сконав.

— Однаково, Борсуче, ніхто з нас не уникне смерті.

— Що, погрожуєш, хочеш сказати — потім ваші люди порахуються зі мною, так?

— Це не я, а ти кажеш. Я просто нагадую, що всіх нас чекає одна доля.

— Тут ти маєш рацію, але не мороч мені голову цими балачками, бо порожні балачки мене дратують, і, щоб уникнути їх, я можу порішити тебе раніше, ніж обміркую остаточно цю справу.

— Твоя воля.

— Гм, а коли я заведу тебе до хати і там пристукну?

— Знаю, що ти лютий, але не припускав, що ти звір.

Борсук ступнув до мене і простягнув руки, щоб вхопити мене за вилоги. Я легко відсторонився. Він наче прислухався до чогось і повторив:

— Знав, що лютий, але не вірив, що звір… Гаразд, тоді ходім зі мною.

Однаково я в його руках. Ні в його лігві, ні тут мене не врятують ані крики, ані втеча. І ніж, і куля легко наздоженуть мене. Та коли вже встряв у халепу, треба триматися до кінця, інакше буде соромно не тільки перед людьми, а й перед самим собою.

На втіху я пригадував слова Моряка: «Кожен справжній комуніст — розвідник, бо йде попереду інших. Він наче зірка, яка виблискує на темному небосхилі й шле навсебіч промені. Світло, надію й віру в очі й душі людей ронять промені зірок!»

Постарався сказати максимально твердо й упевнено: «Гаразд», — і пішов поперед Борсука. Він крокував за мною. Я йшов і думав, що так, напевно, йшов мій батько, коли отакі, як цей тип, жандарми вели його на розстріл на берег Дунаю. Тільки тоді все Брегове зачаїлось в очікуванні пострілів. А тут нікого з моїх друзів чи принаймні доброзичливців і близько нема, тож ніхто не помітить, як ніж увійде мені в спину…

Гарячково шукав виходу зі становища, а в уривчастих думках усе з'являвся образ мого батька. Коли я добровольцем ішов у німецький тил, мені дали сили повернутися звідти батькові слова:

— Людина завжди права й сильна, коли думає і дбає про Болгарію. І за турецьких, і за царських, і за всяких інших часів усе, що діялось в ім'я Болгарії, діялось на добро, отже, тобі стане сили зробити все як слід.

Я йшов і думав: «Болгарин непереможний, коли він торує шлях для Болгарії. Непереможний навіть коли мертвий! І любов, і ненависть загиблих — запорука перемоги живих!»

— Гм, — буркнув у мене за спиною Борсук, — ти наче знаєш, де тебе чекає кінець, і поспішаєш дістати заслужене?

— Просто знаю, де ти живеш.

Хата, яка мала досить пристойний вигляд, належала не йому, а школі. Два роки тому тут жив інший болгарин, убитий під час переходу болгарського кордону.

Я зупинився перед дверима й, пхнувши руки в кишені, чекав, поки він відімкне. Мовчки, сопучи, він відчинив двері, запалив світло й хитнув головою так, немов наглядач, який запрошує в'язня увійти в камеру. Стояв початок жовтня, було холодно, але сорочка прилипла до моєї спини. Всередині було задушно, смерділо брудною білизною, і я попустив краватку.

Так само мовчки Борсук запросив мене до столу. Сів навпроти, розставив лікті й втупився мені в обличчя. При світлі я помітив у його очах не лють, а цікавість, і це перше враження трохи заспокоїло мене, і по всьому тілу розлилось тепло, мов од грубки.

— Ти диви, витримав! Свербіли мені руки натиснути пружину свого ножа, але сказав собі — зажди, пограйся з ним до кінця. Таки витримав! Чому? Скажи мені, чому ти не злякався й не чкурнув, а прийшов сюди, і тепер я

1 ... 62 63 64 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варіант №1. На альпійській верховині», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варіант №1. На альпійській верховині"