Читати книгу - "Варіант №1. На альпійській верховині"
- Жанр: Детективи
- Автор: Борис Крумов
Болгарський письменник Борис Крумов — автор багатьох прозових творів. До цієї книжки ввійшли два його нові пригодницькі. романи — «Варіант № 1» та «На альпійській верховині», головним героєм яких є болгарський розвідник Анастас Тодоринов. У них розповідається про боротьбу з контрреволюційною еміграцією, що її використовують у своїх цілях імперіалістичні кола. Зокрема викривається діяльність закордонних радіостанцій, які в своїх передачах ведуть ворожу болгарському народові пропаганду.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
ВАРІАНТ № 1
НА АЛЬПІЙСЬКІЙ ВЕРХОВИНІ
Романи
Переклад здійснено за виданнями:
Борис Крумов. Вариант № 1. Народна младеж. София, 1970.
Борис Крумов. На един алпийски връх. Военно издателство. София, 1976.
ВАРІАНТ № 1
СКАНДАЛ У ПИВНИЦІ
Великдень. Храм. До церкви прийшли не тільки старі люди. Тут були молоді жінки й чоловіки — приїхали возами, вантажними й легковими машинами, прийшли пішки з близьких сіл і далеких міст. Одні хотіли побачити на святі знайомих, бездітні сподівалися на цілющі трави й допомогу від недуги, грішники прибули на прощу, а пияки шукали витриманої сливовиці у барильцях із шовковиці.
Я приїхав вантажною машиною по букові дошки. Принаймні так думав мій супутник — міцний чолов'яга, якому щойно минуло двадцять сім і який також полюбляв отакі-от строкаті збіговиська, — завгосп нашого кооперативу з придунайського села.
За день ми упорались у лісництві й надвечір поставили машину край гульбища.
Звідусіль — галас, пахощі кебабчат і смаженої ягнятини. Завгосп, уловивши спокусливий аромат, одразу подався до великої пивниці. Просто попрямував туди — без розмов, без вагань. Певна річ, наше місце було там.
Гарно, що не кажи. До такої роботи мене силувати не треба. Я, хоч іще молодий та нежонатий, людина з уже усталеними звичками — як на мене, добрими. Як у нашому Бреговому кажуть, норовистий.
Ми націлились туди, звідки добре чути оркестр і співачку видно з ніг до голови. Ще з порога метнули на неї око. Смаглявка, щось циганське простежується в її рисах. Сказав собі, що вона відповідає моїй групі крові, і рушив своєю звичною ходою — ходою сільського верховоди, перед яким усі мусять розступатися.
Розштовхали хлопчаків біля одного столу і всілися. Замовили пива й кебабчат.
Мій супутник вирячився на співачку так, що йому в рота не палець, а цілий кулак можна було запхнути. Що вдієш, мужик. Чужа жінка нам завжди видається гарнішою за свою власну. А в того красуня, біля якої два бригадири огинаються…
Я повільно пив пиво. Мені приємно якнайдовше відчувати гіркоту — це, може, єдиний випадок, коли людині приємно відчувати гіркоту і крізь тютюновий дим споглядати дівчину на естраді.
Я звелів кельнерові віднести пляшку «Сунгурларського мескету» оркестрантам і попросити їх заграти «Чорний арап білим конем їде».
В антракті він виконав доручення, показав на мене диригентові, і той розтягнув свого великого рота у службовій посмішці, вклонився, і я побачив його лисе тім'я.
Коли оркестр заграв, співачка зійшла з естради й сіла до окремого столика з табличкою «Для оркестру». Кельнер щось прошепотів їй, і вона пересіла за ближчий стіл. Там якийсь підпилий старший лейтенант заметушився коло неї.
Я знову покликав кельнера й звелів віднести диригентові дві пляшки шампанського, а співачку попросити сісти за наш стіл.
Навколо загомоніли, на наш стіл почали озиратися.
Кельнер виконав доручення. Диригент глянув на мене з іще догідливішою посмішкою — не тільки тім'я, а й потилиця в нього була лиса. Він дав перепочити своїм колегам і заходився виконувати свою посередницьку місію, аби виправдати щедре пригощання.
Біля столу старшого лейтенанта почулася суперечка. Я слухав, втупившись поперед себе, переконаний, що станеться саме те, чого я хочу.
Люблю спостерігати людей крізь тютюновий дим. Цю звичку я, мабуть, перейняв од мого друга Райка Моряка. Не хочу, щоб видно було вираз моїх очей. А так наче напівпрозорий серпанок перед ними.
Тим часом хлоп'ята-сусіди посунулись. Кельнер, вчуваючи великий бакшиш, приніс два стільці.
Диригент підвів співачку. Познайомились. Я не розчув її імені. Задивився на неї, а в таких випадках мій слух слабшає…
— Прошу вас, заграйте щось, — сказав я диригентові й підморгнув.
Той виявився метикованим чоловіком і підвівся. Тільки відійшов, як до нас, похитуючись, наблизився старший лейтенант.
Ще перш ніж устати з-за столу, він втупився в мене. Йому лишалося тільки вихопити пістолет. Я все це бачив, і цигарковий дим допоміг мені видатися спокійним та трохи здивованим його несподіваним втручанням у наше товариство.
— Ви поводитесь непорядно, — затинаючись, пробелькотів він.
Я тихо, наче не дочувши, дуже ввічливим тоном, за який, здається, деякі дипломати заздрили мені, запитав:
— Що ви хотіли?
— Кажу, не маєте права забирати співачку від нашого столу.
Я поклав ногу на ногу, розлігся на жовтому стільці, наче в шезлонгу, й заговорив своїм дипломатичним тоном. Знаю від друзів, що цією вдаваною байдужістю можу довести своїх надто гарячих співрозмовників до нестями.
— Дама сама прийшла до нашого столу, і ви не маєте підстав для докорів. Крім того, бажано було б не називати таким словом людину мистецтва.
Це дуже його розлютило. Іншого — між нами кажучи — я не хотів і не чекав.
— Вона не сама прийшла до тебе, а ти підкупив і її, і диригента, і кельнера!
Він уже кричав. Люди навколо — і п'яні, і тверезі — притихли. Доводилось відмовлятися від дипломатичного тону. Я загасив недопалок об каблук, дарма що переді мною стояла попільниця. Устав.
— Чи не краще вам, громадянине старший лейтенант, повернутися до свого столу? Не думайте, що коли ви офіцер, то вам усе дозволено, а я, простий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варіант №1. На альпійській верховині», після закриття браузера.