read-books.club » Пригодницькі книги » Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1"

161
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1" автора Юліан Радзікевич. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 62 63 64 ... 72
Перейти на сторінку:
їм дорогу, і в думку заходив, відки там така частина могла появитися. Всі роз’їзди, які досі приносили вістки до табору, нічого не говорили про якінебудь козацькі реґулярні частини позаду польського війська.

Коли драгуни підбігли ближче окопів, і мушкетні кулі щораз частіше знаходили собі серед них ціль, він побачив, що ліс був обсаджений більше ніж однією піхотною сотнею і зрозумів, що він із своїми драгунами цих шанців не буде в силі взяти. Дав отже наказ до відвороту. Добре вишколена, до ладу привчена драгунія стала в порядку відступати, забираючи з собою ранених. Але не відійшли вони ще на віддаль одного мушкетного стрілу, як ізліва, з того боку, куди поїхали люди Симашкевича, посипалась безладна стрілянина, почулися крики. З-за горбка, що закривав вид, вискочила розпорошена шляхта, рвучи назад, скільки було сили в конях. Близько за нею появилася густа лава козацької кінноти. Драгуни добігли до коней; добігла і шляхта. Козацька кіннота на горбку рівнялася в лаву, ніби до наступу. На вершку горбка появився новий відділ кінноти, але — замість лучитися з попереднім — рушив чвалом у напрямі на Пилявці.

— Хочуть нам дорогу відтяти — крикнув хтось із шляхти високим, гістеричним голосом, указуючи на глибокий відділ кінноти, що заходив їм зади.

Тим часом появився й відділ Розвадовського, що поїхав був у протилежному напрямку, на Немиринці, женучи щосили наосліп і маючи на своїх карках козаків, які вже наблизились до них, так, що почали рубати тих, хто залишився позаду.

Зацвіліховський дав знак. Заграли трубки до відвороту. Перше кинулося до втечі посполите рушення, забуваючи на батоги, якими то хотіло розганяти козацтво. Голими шаблями підганяли ошалілі зі страху коні.

Зацвіліховський прискочив до Забуського.

— Це Нечай. Коли разом будемо триматися, то зможемо ще перебитися. На Бога! Не розсипатися! Купи триматися!

Але тільки драгунія держалася разом, добуваючи з коней останні сили. Посполите рушення, наче збожеволіле, розсипалося по всьому полі. Хто мав кращого коня, виривався наперед, один переганяв одного. На це добігла козацька кіннота і панічна втеча перетворилася в криваву, безпощадну масакру.

Драгунія держалася разом і також рвала взад, що лише кінь міг вискочити. Розсипана шляхта падала густо під козацькими шаблями, але головні козацькі сили ще не змогли загородити дороги. Через менші відділи драгунія пробивалася самим розгоном своїх коней.

Забуський глянув перед себе і побачив, як один із його драгунів, проколений козацьким списом, злетів із коня, що аж шолом його покотився далеко перед кінські копита. Не зіскакуючи з коня, Забуський похилився всім тілом і в чвалі коня підхопив драгунський шолом із землі, скинув свою шапку, натягнув шолом і знову похилився над кінською гривою. Нараз побачив новий козацький відділ, що вихилився з-за горбка й перетинав драгунії дорогу. Забуський стиснув шаблю і глянув перед себе. Козацька кіннота вже була ось-ось. На її переді спостеріг їздця, на вид якого задрижало його зухвале серце.

— Нечай — крикнуло щось у його нутрі. Заки міг зібрати думки, їх коні зударились і знялися на задні копита. Одночасно рука Забуського, що держала шаблю, стерпла й одеревеніла після першої зустрічі з шаблею Нечая. Шолом закривав йому вид, бо натягнув його на очі, щоб Нечай його не пізнав. При другій зустрічі його шабля відлетіла набік, він почув іще, як свиснула Нечаєва шабля, біль прошив його голову, ніч оповила його і він поваливсь під кінські копита.

На полі козаки добивали останки шляхти та драгунії, яка не встигла проскочити до Пилявець. Найбільше потерпіла шляхта, що розсипалася по полі і стала легкою жертвою козацької пімсти.

Нечай їздив від відділу до відділу, шукаючи за Зацвіліховським. Але замість нього привели його козаки пана Розвадовського, що був притомний, хоча сильно кривавив із кількох тяжких ран на голові.

— Хто вацьпан?

— Розвадовський — ротмістр із посполитого рушення.

— Шкода мені, що вашмосць дістався в такі терміни. Я є Нечай. Хто мав команду над відділом? Вашмосць?

— Ні. Пан Зацвіліховський.

— Де він?

— Якщо не впав, то певно перебився з драгунами.

— Ага! Вашмосць, пане Розвадовський, поїдеш до нашого табору, де мій лікар тобою заопікується.

Нечай видав потрібний приказ і тоді знову звернувся до Розвадовського:

— Поставити варту коло вашмосці, чи згодишся на пароль?

— Годжуся на пароль.

Тим часом сотні стягалися одна за однією. Тільки Байбуза переслідував драгунію по болотнистих долинах майже аж до самого польського табору, вирубуючи безпощадно всіх, що не могли втекти. Нечай звелів частинам підступати ближче до Пилявець та післав по гармати і до Зеленського.

— Гармати підуть уліво. Там їх буде можна підтягти ближче до табору. Не жаліти ні пороху, ні куль. Усі близькі хутори, всі стоги сіна спалити. Чим їх більше спалахне, тим краще. Нехай знають, що їхні тили вже зайняті.

І дими знялися на полях між Немиринцями і Пилявцями та широкою смугою закрили червоне, заходяче сонце. Довго в ніч гриміли гармати. Ген далеко по другому боці польського табору, відзивались інші. Червона заграва стелилася по небу. Накінець гармати почали втихати, але це, замість успокоїти, ще більшу тривогу ввігнало у вистрашену, залякану, збентежену шляхетську товпу.

Пізно вночі повертався Нечай до свого шатра.

Йому назустріч вийшов Климовський.

— То ти, полковнику? Я саме хотів шукати за тобою, бо маю вістку. Знаєш, що Розвадовський сказав? Другим у команді був Забуський.

— Забуський? — аж скрикнув Нечай.

— Так, але то ще не все. Один ранений драгун розповів мені, що ти зустрів Забуського й повалив його.

— Я? — ще більше здивувався Нечай.

— Ти. Він старався боронитися, але коротко.

— Чекай! Чекай, пане Климовський. То хіба там перед долиною, де ми їм дорогу загородини. Там і справді був один, що старався боронитись. Але він... Ага він мав великий драгунський шолом, що закривав йому обличчя. Гей, сторожа!

Прибіг вартовий.

— Пішли по Дика. Нехай бере людей, якесь світло і нехай перешукає поле. Там десь між убитими або пораненими має бути Забуський. Жваво!

Шукали до пізна вночі, але Забуського не було ні між убитими, ні між живими.

На пилявецьких полях

Мряка розкотилася туманом по долині та прилягла до землі. Хоча видно було зорі на небі й далекі вогні розведених ватер, то перед себе не видно було на три кроки, бо все окутала сіра мряка.

Тихо було на долині, що розділяла обидва табори. Тільки з того боку, де таборував брацлавський полк, неслись іржання коней,

1 ... 62 63 64 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1"