Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- З тобою все буде добре?

- Так. Пам’ятаєш, я з нас трьох сама не вразлива.

- Я поряд. Клич якщо знадоблюсь.

- Добре.

Двері зачинились, а я дістала з мішка пухнастика. Він дивився на мене переляканими очима, й на хвильку мені стало його шкода. Але тут Вадьдегор опритомнів та оголив свої підрослі ікла. Тварину в мене вирвали з рук так швидко, що я й не помітила.

Вампір майже як звір розірвавши кроля навпіл, почав висмоктувати його кров.

Я не втрималась, та відвернулась.

- Ще, дайте ще, - почула я, коли на підлогу впала тушка.

- Більше не має.

Спочатку вампір розлютився, але розум переважив, тому заспокоївшись, хлопець уважно подивився на мене, наче хотів про щось запитати. А от наступного його кроку я не очікувала. Зібравши залишки сил він розбивши скло, вистрибнув не вулицю.

- Що трапилось? - увірвавшись, запитав Террі.

- Він пішов на самостійне полювання, - з тривогою відповіла я, дивлячись як стрімко фігура вампіра віддалялась від будинку. - Як вважаєш, треба за ним піти?

- Краще не треба.

- Я Самідіра попрошу.

- Так, це буде більш вірним рішенням.

13.08.157р.

Гаяв-Ток

Вальдегор повернувся на світанку. Весь в крові, але у свідомості, лише дуже зморений. Залишків сил вистачило лише на те щоб помитися, після чого друг завалився спати звичайним сном. Ми його ні про що не запитували, давши змогу добре відпочити.

Та поки вампір спав, я вирішила під наглядом Атарільдо продовжити тренування з телепортації.

На цей раз я потрапила до Лісового Будинку одразу після Дориму.

Пан Райлі Ланг дуже здивувався побачивши мене посеред свого кабінету. Особливо при наявності захисту від такого виду відвідування. Спочатку маг трохи виказав незадоволення ненадійності заклинань та артефактів, але згадавши, що і я не звичайний маг цього світу, заспокоївся. Ми навіть трохи поспілкувались. Я розповіла про навчання, а він про чергову партію бідолашних. На цей раз їх було аж дванадцять. Розпрощавшись, та пообіцяв ще якось завітати, я зробила чергову спробу телепортуватися.

На цей раз вдало. Коша мені одразу зрадів, та почав виставляти на стіл все що було в домі їстівне.

Шкода що Філла з Уллою не було. Як сказав домовий, мабуть, знову в шкільній бібліотеці сидять.

Пообіцявши передати вітання, й захопивши черговий кошик зі смаколиками, я зосередилась на Гаяв-Токі.

Атарільдо тільки но почав хвилюватися, бо довго не поверталась, коли я з’явилась на його сині очі з подарунками.

15.08.157р.

Гаяв-Ток

Сьогодні ми знайшли школу магії, про що свідчили книжки та обладнання. Лазити по лабораторіях та майстернях не ризикнули, бо невідомо чим це все може закінчитися, а от в бібліотеці застрягли. Виявилось, що здебільшого монстри яких ми зустрічали на своєму шляху, були штучно виведені химери, які втекли з лабораторій, здичавіли та почали не тільки розмножуватись, а ще й еволюціювати.

Вампір прокинувся вчора надвечір бадьорий та такий голодний, що мені довелось майже повністю звільнити браслет від їжі. Добре що зараз можу в будь-який момент повернутися до Будинку та поновити запаси.

А зранку Гор показав нову здібність. Крила як у кажанів прикрашали спину друга.

- Завдяки їм, я тепер можу не тільки піднятися на дах будинку, а й пролетіти невелику відстань. А ще... А ще мої здібності до некромантії посилились.

І як підтвердження слів, вампір дістав кроля, якого вбив. Зомбі-кроля.

Жах.

- Я його навмисно не оживляв, - пояснив Гор тримаючи немерця за вуха. - Тому мені потрібен наставник, який допоможе в управлінні цією силою.

А через те, що питання з навчанням в школі магії, так і залишилось не вирішеним, ми шукали підручники та довідники пов’язані з некромантією. Здебільшого всі книжки були написані невідомою, нам трьом, мовою. Але рано, чи пізно нам вдасться їх прочитати. На всяк випадок в нас ще є Філл з Уллою. Раптом вони знають. Ще можна попросити конспекти у Соренто.

А ще ми знайшли кристали. Террі впізнав в них артефакт-запису. До них ще мала додаватися скринька, для відтворення інформації, але її знайти не вдалось. Тому просто поклавши всі знайдені кристали в невеличку шухлядку також забрали з собою.

Може й не правильно забирати з цього міста книги, кристали чи що не будь, наче мародер, але ж воно тут лежало не одне сторіччя нікому не потрібне, чим й заспокоювала совість.

18.08.157р.

Дикий Ліс

Після того як я навчилась с першого разу телепортуватися в потрібне місце, в нас виникла спокуса залишитись в цьому місті довше. Але все не так просто, як здавалось на перший погляд: телепортуватися поки я могла лише одна, без зайвих пасажирів. Це виявилось коли спробувала разом з Вальдегором переміститися до Будинку. Вампіра викинуло на початку шляху, добре що він тепер також вмів літати. Був ще один варіант для скорочення часу на дорогу, летіти. Та все ж вирішили йти пішки, щоб не втратити можливість зустріти ще якусь небезпечну химеру. Чи щось наближене до неї.

Прогулявшись на прощання просто вуличками міста ми залишили Гаяв-Ток. А перед цим знайшли зруйновану телепортаційну вежу.

Десь опівдні на нашому шляху з’явилась досить велика зграя Сшархів, осіб так десять. Ці дрібні монстрики зростом ледь досягали мені талії добре вбивалися звичайним мечем. Але через деякий час знов підіймались та нападали, того для повного знищення потрібен був вогонь. На перший погляд, здавалось, кидай в них вогняні кулі, та не все так просто. Доки голова на місці – вогонь їм не загроза. Того діставши меча я приготувалась до бійки. Заодно перевірю наскільки результативними були щоденні тренування з Вальдегором, бо за в’юнкими немерцями ледь встигала, ось він попереду, а через секунду за спиною. А ще ж треба пам’ятати, що сшархі їдять жертву живцем, того в їх шипах розташованій на спині, іклах та пазурах повно отрути, від якої можна пролежати тиждень без руху.

Першу голову зніс Вальдегор, а мені довірили її спалити. Й почалось.

Спочатку перевага була на нашому боці. Але незабаром це змінилось. Один з монстрів підкравшись с заду зміг поранити Атарільдо. Майже втративши можливість рухатись, ельф лежав на землі й запускав з останніх сил вогняні кулі. Довелось максимально наблизитись до нього, та не дати сшархам його витягти звідси.

Розібравшись з останнім Вальдегор одразу впав на землю.

- Мене також,.. – сказав він та втратив свідомість. Террі, вже хвилин як п’ять був непритомний.

Отжеш, смердючий сшарх, цього тільки