Читати книгу - "Межа Фундації"

3

Пелорат не наважувався потривожити Тревіза. Той нерухомо сидів у кріслі, заглиблений у думки.

Нарешті Пелорат сказав:

— Невже ми всю ніч тут сидітимемо, Ґолане?

Тревіз здригнувся.

— Маєте рацію. Краще нам піти кудись, де навколо люди. Ходімо!

Пелорат підвівся і сказав:

— Навколо нас не буде людей. Компор сказав, що в них сьогодні якийсь день медитації.

— Він так сказав? А коли ми сюди їхали, на дорозі був якийсь рух?

— Так, був.

— Невеликий, як мені здається. А потім, коли ми заїхали в місто, хіба воно було порожнє?

— Не дуже. Але ж ви маєте визнати, що тут таки порожньо.

— Так, порожньо. Я це помітив. Але ходімо, Янове, я голодний. Тут має бути якесь місце, де можна поїсти, а ми можемо собі дозволити щось пристойне. Так чи інакше, пошукаймо місце, де скуштуємо якусь цікаву сейшеллську новинку або, якщо здадуть нерви, то добрий стандартний галактичний харч. Ходімо, і щойно ми опинимося в безпечному місці, я розповім вам, що, на мою думку, тут насправді трапилося.

4

Тревіз відхилився назад, із задоволенням відчуваючи, як повертаються сили. За мірками Термінуса ресторан був недорогий, але явно нетрадиційний. Частково його обігрівали відкритим вогнем, на якому готували їжу. М’ясо здебільшого подавали крихітними шматочками в різноманітних гострих соусах; його треба було брати пальцями, ухопивши перед тим для захисту від жиру та жару гладенькі зелені листки — холодні, вогкі й зі слабким м’ятним присмаком.

До кожного шматочка м’яса давали один листочок, і все це разом клали до рота. Офіціант детально пояснив, як це треба робити. Вочевидь уже звиклий до інопланетних гостей, він підохочувально всміхався, коли Тревіз і Пелорат боязко брали шматочки м’яса, що парувало, і був радий побачити полегшення чужинців, які виявили, що листя дає змогу не обпектися й охолоджує м’ясо в роті.

Тревіз сказав «Смачно!» і зрештою замовив добавку. Так само зробив і Пелорат.

Потім вони взялися за пористий солодкуватий десерт і горнятка кави, що мала карамелізований присмак, і підозріло похитали головами. Вони додали туди сиропу, що змусило похитати головою вже офіціанта.

— Добре, то що ж сталося в туристичному центрі? — запитав Пелорат.

— Із Компором?

— А хіба там трапилося ще щось, що ми могли б обговорити?

Тревіз озирнувся. Вони сиділи в глибокій ніші й мали певну обмежену приватність, але в ресторані було людно й природний шум створював ідеальне прикриття.

— Хіба це не дивно, що він стежив за нами до Сейшелла? — тихо запитав він.

— Він сказав, що має цю інтуїтивну здібність.

— Так, він був чемпіоном коледжу з гіперстеження. Я і тепер у цьому не сумніваюся. Я добре розумію, що за тим, як хтось готується до стрибка, можна здогадатися про його напрямок, якщо маєш у цьому розвинуті навички, певні рефлекси. Але я не розумію, як можна зробити висновок про серію стрибків. Ви готуєтеся лише до першого стрибка; усі решту здійснює комп’ютер. Відстежувач може вгадати лише цей перший, але які чари допоможуть йому здогадатися, що в «голові» в комп’ютера?

— Але ж він це зробив, Ґолане.

— Безумовно, він це зробив, — відповів Тревіз, — і єдиний імовірний спосіб, який я можу уявити, — це те, що він заздалегідь знав, куди ми плануємо летіти. Знав, а не дійшов висновку.

Пелорат обміркував ці слова.

— Це абсолютно неможливо, мій хлопчику. Звідки він міг знати? Ми визначилися з місцем призначення лише тоді, коли опинилися на борту «Далекої зірки».

— Знаю. А що із цим днем медитації?

— Компор нам не збрехав. Офіціант сказав, що сьогодні день медитації, коли ми зайшли й запитали його про це.

— Так, а ще він сказав, що ресторан не зачинено. Тобто насправді він сказав: «Сейшелл-Сіті — не глушина. Тут нічого не зачиняють». Інакше кажучи, люди медитують, але не в цьому великому місті, де всі вишукані й немає місця для провінційного благочестя. Тому тут їздять машини й людно — може, і не так, як у звичайні дні, але людно.

— Але ж, Ґолане, поки ми були в туристичному центрі, туди ніхто не зайшов. Я це помітив. Жодна людина.

— Я теж це помітив. Я навіть підійшов до вікна в якийсь момент, визирнув на вулицю і добре побачив, що на вулицях навколо центру достатньо людей, і пішоходів, і на машинах, але всередину не зайшов ніхто. День медитації створив чудове прикриття. Ми б і не засумнівалися в такій щасливій відлюдності, якби я просто не вирішив не довіряти цьому синові двох чужинців.

— То що ж тоді все це означає? — запитав Пелорат.

— Думаю, що все просто, Янове. Є хтось, хто знає, куди ми рухаємося, відразу ж, щойно ми це вирішимо, навіть попри те, що ми на різних зорельотах. І ще хтось, хто може тримати громадську будівлю порожньою в той час, коли вона оточена народом, щоб ми могли порозмовляти в зручних умовах.

— Хочете, щоб я повірив, ніби він може творити дива?

— Звичайно. Якщо Компор — агент Другої Фундації і може контролювати чужу свідомість; якщо він може читати мої і ваші думки у віддаленому космічному кораблі; якщо він може миттєво впливати на посадовців митної станції; якщо він може дозволити собі посадку з використанням гравітаційного двигуна й жоден прикордонний патруль не обурюється через його зухвале ставлення до радіопроменів; і якщо він може впливати на чужий мозок у такий спосіб, щоб люди не заходили до будівлі, бо він цього не хоче. Заради всіх зірок, — вів далі Тревіз із підкресленою образою в голосі, — я можу простежити всі ці дивацтва аж до випуску. Я не полетів з ним на екскурсію. Пам’ятаю, що я цього не хотів. Чи не під його впливом? Він мав бути сам. Куди він полетів насправді?

Пелорат відсунув посуд, що стояв перед ним, ніби хотів звільнити навколо себе простір для думок. Здається, цей жест став сигналом для робота-помічника, саморухомого столика, що зупинився поруч і чекав, доки на нього поставлять посуд та столове приладдя.

Коли вони залишилися самі, Пелорат сказав:

— Але ж це божевілля. Не сталося нічого такого, що не могло б статися в природний спосіб. Щойно ви переконуєте себе, що хтось контролює події, ви можете витлумачити в цьому ключі все й ніде не побачите обґрунтованих фактів. Годі вам, друже, це все питання обставин та інтерпретації. Не піддавайтеся параної.

— Проте й самовдоволенню я не збираюся піддаватися.

— Що ж, подивімося на це логічно. Припустімо, що він агент Другої Фундації. Навіщо йому ризикувати й викликати ваші підозри, тримаючи туристичний центр