Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

- Як ти себе почуваєш? – ласкаво прошепотіла вона. - Ти знав, що піхви твого меча вміють зцілювати рани?

Морл похитав головою. Арел допомогла йому сісти, і спертися об стіну.

- Ти був на волосок від смерті! - підсунулася до нього вона.

Її очі самі собою заплющились і вона торкнулася його пересохлих губ. Вже через хвилину вона покривала його губи та обличчя жаркими поцілунками, а по щоках котилися сльози. Наче то була остання їхня зустріч. Але тепер Арел знала - вона не зможе забути про нього, так само, як не зможе не дихати.

Дівчина зовсім не думала про наслідки свого вчинку. Адже вона знищила посох, який закривавав Тріщину. Що буде, коли час порушиться знову? Де шукати уламки стародавнього артефакту?

«Ах, якби вона була здорова, і всі її сили були при ній, їй не знадобився б Морл. Вона б сама скористалася палицею і закрила Тріщину. Так само, як це було тисячу років тому».

- Зараз ти повернешся на корабель, і вже скоро будеш удома! Тріщина закрита, рівновага відновилася. Через тиждень випаде сніг, а поки що потроху холоднішатиме! Потрібно встигнути! - наостанок сказала Арел, обійнявши його.

- Хіба ти не підеш зі мною? – розгубився Морл.

- Ні! Мені треба повертатись до себе додому!

- Ми ще зустрінемося? – раптом затремтів його голос.

- Тепер так! - усміхнулася вона, стиснувши його руки. - Попутного вітру!

Помахавши йому рукою, дівчина раптом розчинилася у повітрі. Морл від подиву глипнув очима. Мабуть, тоді йому це не здалося. Вийшовши з печери, молодий король побачив, що він недалеко від кораблів. До берега йшла стежка.

Вже підіймаючись трапом, Морл востаннє озирнувся назад. Більше його тут нічого не тримало.