Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Арел, що стояла ззаду, поклала йому руку на плече. Посмішка вже давно зійшла з її обличчя.

- Скажи їм, що в той момент, коли Тріщина почне стискатися, ти скористаєшся посохом, сказавши останні слова заклинання і закриєш її повністю. - попросила вона.

Морл повторив її слова іншим. Вони ще розмовляли не менше ніж годину. Коли Морл після цього обернувся, Арел поряд уже не було. Він вийшов з намету, але ніде не побачив її, наче вона розчинилася в повітрі.

Від цього настрій молодого короля впав. Йому навіть здалося, що вона йому просто привиділася. І у всьому винна спека.

Морл простежив за Мерліном, а потім і сам наказав усім людям покинути острів. Разом з ними він на корабель посадив принцесу Лелілу, якій навряд чи таке сподобалося б. Але поки вона ще спала.

Ніхто нічого не робив до того моменту, поки кораблі не відпливли. Після цього Морл прибрав захисну стіну.

* * *

На краю виступу найвищої скелі стояла крилата жінка з маскою у формі пташиної голови та спостерігала за приготуванням. Трохи віддалік була схована її золота колісниця, запряжена трійкою коней.

  Якби її зараз хтось побачив навряд чи зрозумів, що красуня, що прийшла тоді на бал і ця жінка, яка не вселяє нічого доброго, одна і та ж людина.

* * *

Чотири сотні магів зібралися навколо Тріщини. Вона вже була у діаметрі десять метрів. Кожен із чарівників став вимовляти свою частину заклинання по черзі.

З кожним новим словом, що злітали з губ чоловіків і жінок наростав гул, тож незабаром довелося заткнути вуха, щоби не оглухнути. Далі він перейшов у рев. Піднявся вітер, і чарівники відчули, як островом пройшла сильна хвиля. Декілька людей одразу впали мертвими, не витримавши її сили, ще кілька - через двадцять хвилин. Незважаючи на те, що їхні ряди трохи порідшали, чарівники не замовкали, вимовляючи заклинання за заклинанням.

І, нарешті, вони помітили, що Тріщина почала ставати менше. Сильний вітер, що піднявся, зносив все на своєму шляху, закриваючи погляд. У якийсь момент Морл зрозумів – прийшла його черга говорити заклинання. Міцно обома руками стиснувши посох, молодий король зробив крок уперед і його обкотило крижаною хвилею.

Цей рев належав мандрівникам з Тріщини, які прибули в цей час через неї або через дитинчат. Ні до Ради, ні до її матері, що була замкнута в підземеллі Голдена, це не стосувалося.

За словами Арел: ті, хто прибув у цей час через Тріщину, через неї і повернуться.

А Тріщина все продовжувала стискатися, поглинаючи в себе все, що в неї потрапить.

Морл раптом відчув, що ноги відриваються від землі. Увігнавши палицю глибше в землю, Морл міцніше за неї вхопився. Слова заклинання йому було важко говорити через пил, що постійно летів йому в очі та в рот. Він нічого більше не бачив.

Він тоді ще не знав, що сьогодні було знищено не лише тіла тих, хто не витримав сили Тріщини, а й їхні душі. Страшніше за це нічого не було. А головне в якусь мить Морл став розуміти, що він наступний! Ніби посох заговорив з ним, чи сама Тріщина.

Навіть безсмертного посох Каноар не міг врятувати. Морл відчув, як сили йдуть із нього. Він навіть свого крику не почув.

Тріщина запульсувала, потягнувши його до себе. А тягнув його до неї саме посох. Морл спробував відкинути його, але не вийшло, руки намертво приклеїлися до нього. Хлопець закричав від розпачу та гірко заплакав.

Він благав усіх богів про допомогу, не знаючи, що саме ті засудили його до смерті.

* * *

Крилата жінка в пташиній масці все ще стояла на тому самому виступі. Їй ні вітер, ні шум були не по чому. Вона просто дивилася, як падали чарівники один за одним. Тріщина вимагала все нову і нову жертву.

Жінка спробувала відвести очі, щоби не бачити, але не змогла. Щось усередині так сильно застукало. З очей бризнули сльози.

- О, що ж ми робимо?! Хіба я власними руками знищу останнього з тих, кого колись створила! Хіба я віддам своє серце, яке жадає лише одного – бути поруч з ним…! Мої крила не мають уже тієї сили ... - склавши два пальці вона голосно засвистіла; Тієї ж миті як з-під землі виникла її золота колісниця, запряжена трьома кіньми: вороною, білою, та вогненною. - Але моє серце ще не з каменю!

Схопившись у колісницю, Арел погнала коней униз. Вона мчала подібно до випущеної стріли, і вже за секунди дві була біля нього.

У Морла вже не було сил чинити опір. Жінка побачила, як ноги в нього підкосилися, і він знепритомнів. На цьому його життя мало закінчитися.

Посох, висмикнувшись із землі, поніс його непритомне тіло до Тріщини.

Не була б вона Володаркою Часу, якби допустила таке. Звільнивши руку, вона вхопилася за край посоху і потягла його на себе.

- Нічого з тобою не станеться, чудовисько! - звернулася вона до палиці. - Я врятую його, навіть якщо доведеться знищити тебе!

Жінка перетягла непритомного Морла до себе в колісницю, і вирвала з його рук посох. Король закричав від болю, на кілька секунд прийшовши до тями. Шкіра на руках була здерта майже до кісток.

- Нічого, я тебе потім зцілю! - пообіцяла вона, тримаючи його однією рукою.

Зав'язавши віжки у себе на поясі, вона звільнила і другу руку, в якій тримала посох. Жінка піднялася високо-високо в небо і вдарила аметистовою кулею, що була на вершині палиці, об край колісниці. Від такого удару вона розлетівся на дрібні частини, миттєво зникши з поля зору.

- Хочеш жертву, чудовисько, бери мене! Його ти не чіпатимеш! - закричала вона, і жбурнула посох у Тріщину.

Як голодний хижак, що отримав свою бажану здобич, Тріщина проковтнула посох, роздробивши цого при цьому на частини. Ще кілька різких звуків, і вона зникла. Тієї ж миті й вітер стих

З чарівників вижила половина, включаючи Мерліна та Морла.

* * *

Морл лежав на спині всередині якоїсь печери, руки та ноги в нього затекли, але нічого не боліло. Розліпивши очі, хлопець закрутив головою, біля стіни сиділа Арел. Почувши, як він прокинувся, дівчина підійшла до нього і сіла.