Читати книгу - "Місто дівчат"

на них замість неї, бо я мала дуже гарний почерк. Я охоче погодилася: нових костюмів не треба було шити і я мала час. «Лілея» тиждень за тижнем ставила один і той самий спектакль, тому моїх умінь більше не потребувала. Основні мої обов’язки вичерпалися — я хіба підшивала й підправляла костюми, де треба. Отож після нашого тріумфу я, по суті, стала особистою секретаркою Едни.

Це я писала відмови на всі запрошення і прохання. Це я домовилася про фотозйомку для «Воґ». Це я провела репортеру з «Тайм» екскурсію «Лілеєю» для статті під назвою «Як створити хіт». Урешті-решт це я супроводжувала того страшенно уїдливого театрального критика Александра Вуллкотта, коли той готував досьє про Едну для «Нью-Йоркера». Ми всі хвилювалися, що він напише розгромну статтю («Алек нізащо не відкусить маленького кавальчика, якщо можна відгризти цілий шмат», — сказала тітка Пеґ), але хвилювання виявилися даремними. Бо Вуллкотт написав про Вотсон ось що:

 Една Паркер Вотсон має обличчя жінки, яка все життя перебуває у замріяному стані. Схоже, досить багато її мрій здійснилося, бо ні хвилювання, ні смуток не покрили її чоло зморшками, а очі її блищать в очікуванні подальших добрих новин… Ця акторка володіє чимось більшим за звичайну щирість емоцій: вона має невичерпний арсенал людських якостей… Надто жвава артистка, щоб обмежуватися Шекспіром і Шоу, вона нещодавно обдарувала своїм талантом «Місто дів чат» — найзапаморочливіше й найвеселіше шоу, яке бачив Нью-Йорк за останній час… Спостерігати, як вона перевтілюється у місіс Калевалу, — те саме, що дивитися, як комедія перетворюється на мистецтво… Коли біля службового входу один із прихильників схвильовано подякував місіс Вотсон за те, що та нарешті знайшла час і приїхала до Нью-Йорка, вона відповіла: «Чесно кажучи, друже, наразі я не аж така зайнята». Якщо на Бродвеї мудрі люди, ця ситуація невдовзі виправиться.

Завдяки «Місту дівчат» Ентоні теж набув майже зіркового статусу. Він отримав ролі в кількох радіоп’єсах, які міг записувати по обіді, щоб не страждав його театральний графік.

Крім того, він став обличчям і голосом тютюнової компанії Майлза («Навіщо пітніти, якщо можна курити?»). Тож він почав заробляти добрі гроші, уперше в житті. Але житлових умов не квапився поліпшувати.

Я почала тиснути на Ентоні, вмовляючи його підшукати собі окрему квартиру. Хіба годиться такій перспективній молодій зірці тіснитися з братом у старому поцвілому багатоквартирному будинку, де тхне смальцем і цибулею? Я спонукала його орендувати гарніше житло, з ліфтом і швейцаром, а може, навіть із садом на задньому подвір’ї, і вже точно не в Пекельній кухні. Але він і чути про таке не хотів. Не знаю, чому йому так не хотілося вибиратися з тієї облупленої чотириповерхівки без ліфта. Напевно, він підозрював, що я хочу виліпити з нього когось схожого на достойного кандидата.

Саме цього я, звісно ж, і домагалася.

Проблема була в тому, що мій брат встиг познайомитися з Ентоні, і нема що казати — той йому не сподобався.

Якби ж я могла якось приховати від Волтера те, що зустрічалася з Ентоні Роччеллою! Але пристрасть, яка панувала між нами з Ентоні, була доволі очевидна, а мій брат — надто спостережливий, щоб її не помітити. Крім того, поселившись у «Лілеї», Волтер добре бачив, щó відбувалося в моєму житті. Усе було мов на долоні: пиятики, флірт, безсоромні жарти, розпусність цілого нашого театрального товариства.

Я сподівалася, що Волтер долучиться до веселощів (артистки, ясна річ, багато разів намагалися затягнути мого вродливого брата у свої обійми), але той був надто високої моралі й на гачок не ловився. Від одного-двох коктейлів він, звичайно, не відмовлявся, але дуріти й пустувати — ні-ні. Замість скласти нам компанію, він стежив за нами.

Я б могла попросити Ентоні трохи вгамувати чуттєві вияви уваги, щоб не викликáти Волтерового осуду, однак Ентоні був не з тих хлопців, які змінюють свої манери, щоб комусь догодити. Тож мій коханий лапав мене, цілував і ляскав по дупці так само, як завжди — байдуже, був Волтер у кімнаті чи ні. Мій брат дивився на то все, оцінював, а тоді врешті виніс свій обвинувальний вердикт: «Ентоні не виглядає на доброго жениха, Ві».

Відтоді те слово — «жених» — засіло в моїй голові. Раніше у мене й думки не було про те, щоб вийти заміж за Ентоні, та я й сумнівалася, чи в принципі хочу заміж. Але коли над моєю головою повисло Волтерове несхвалення, мене раптом почало турбувати те, що мого хлопця не вважають добрим женихом. Я образилась і навіть трохи обурилась. Відчула, що треба взятися за цю проблему і дати з нею раду.

Привести свого коханого до ладу — ну ти розумієш.

З такою думкою я почала давати Ентоні всілякі поради — не дуже делікатні, на жаль, — про те, як йому підвищити свій статус у цьому світі. Хіба не почуватиметься він дорослішим, якщо перестане спати на дивані? Хіба не стане привабливішим, якщо втиратиме трохи менше бріоліну у волосся? Хіба не виглядатиме елегантніше, якщо не жуватиме безперестанку гумку? А якщо вставлятиме не так багато жаргонних слівець у розмову? От скажімо, коли мій брат, Волтер, запитав його, чи той має якісь кар’єрні прагнення поза театральною справою, Ентоні широко посміхнувся і відповів: «Та я махав». Може, на це питання можна відповісти якось культурніше?

Ентоні прекрасно розумів, що я роблю — він мав клепку в голові, — і йому це страшенно не подобалось. Він звинуватив мене в тому, що я хочу перетворити його на «зануду», аби ощасливити свого брата, і він цього не потерпить. Його ставлення до Волтера від цього, звісно, не потеплішало.

За ті кілька тижнів, що їх Волтер провів у «Лілеї», напруга між моїм братом і моїм хлопцем так закам’яніла, що хоч кувалдою по ній гати. То була проблема соціального класу, освіти, сексуального ризику, а також суперництва між братом і коханцем. А ще, підозрюю, проблема нестримної, агресивної маскулінності. Обидва мали чималий гонор та сильне чоловіче начало, і тому в Нью-Йорку для них було затісно.

Кульмінація настала одного вечора, коли після спектаклю наша компанія пішла на коктейлі в «Сарді». Ентоні м’яв мене коло бару (мені на радість і в задоволення, ясна річ), коли раптом перехопив зневажливий погляд Волтера. І вже за мить обоє стояли, упершись груди в груди.

— Хочеш, щоб я кинув твою сестру? Га? — голосно сказав Ентоні, ще дужче навалившись на Волтера. — Ну то давай, капітан,