Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

– Гадаєш, година вже минула? – він рушив по сходах, відводячи погляд від спокуси, та не бажаючи випускати її з рук. – Як на мене, то – ні. Тому, на правах твого лікаря, я забороняю тобі на неї ступати. Роз’ятриш рану й погано зростуться тканини. Залишиться шрам.

Дівчина скептично хмикнула:

– Та хто його там побачить?

– Хтось, може, й побачить, – навіть не замислившись, брякнув він.

Миттєво обличчя Лєри заполум’яніло червоним полум’ям – хоч вогнища від нього розпалюй. Це було помітно навіть боковим зором. О, боги! От же ж йому пощастило! Він і сам вже палав: здавалось, ще трохи і його долоні пропалять її одяг. Тому, як тільки він опустив її у ліжко, миттєво відсторонився, випрямляючись:

– Доброї ночі, Лєра.

Ігор стрімко рушив до дверей.

– Навзаєм, – долинуло йому у спину голосом, від якого зсередини все скрутилось у джгута, а горло ледь не звело спазмом.

Йому безперечно потрібен холодний душ. Навіть при накопиченій втомі, крижана вода – саме те. Він довго стояв під збадьорливими струменями, дозволяючи їм змити з себе й втому, й сонливість, й дурощі, й взагалі усі думки. Краще з пустою головою: ніяких фантазій, ніяких бажань! Коли холод почав пробирати його, стало трохи легше, й він, нарешті, виповз із душу, прямуючи до спальні.

З вулиці дув по-весняному свіжий вітер і приємно холодив ще вологу шкіру. Ігор відкинувся на подушку й зрозумів, що сон все ж таки вирішив утягти його до своєї царини. Вже добре: значить, зараз і відключиться. Ну, хоч думки не встигнуть повернутись.

Він вже почав провалюватись у темряву, як йому здалось, що із Лєриної спальні долинув стогін. Ігор підхопився на ліжку й одразу долетіло чітке:

– Тварюка!

Сон злетів миттєво, і він рвонув на балкон. Та не встиг добігти до дівочої кімнати, як в нього врізалось тіло: тремтячи й задихаючись, Лєра зашипіла, здається, вдарившись носом об його ключицю, та, попри все, обвила зледенілими руками його спину з такою силою, ніби її відривати зараз хтось збирався.

Ігор обійняв її однією рукою за плечі, а другою запалив світло: пусто, чисто.

– Лєра, що сталось?

– Жах наснився. Щоправда, здавався дуже справжнім, – видихнула вона.

– Що тебе так налякало?

– Сьогоднішній день. Тільки уві сні все закінчилось погано: ніхто не прийшов на допомогу…

– Лєрка, – він пригорнув її до себе. – Я б ніколи тебе не кинув.

– Ви не розумієте, – прошепотіла вона. – Можна не встигнути.

Ігор занурився обличчям у її волосся:

– Встигну. Завжди встигну. І до того ж, – він спробував дещо розрядити обстановку, – я знаю один варіант стовідсоткового захисту.

– Заперти мене у супер-магічно захищену камеру? – пробуркотіла вона йому у шию, збуджуючи не так давно впалих від крижаної води в анабіоз комах під шкірою.

– Занадто радикально й нудно: хто ж мене допікатиме?

– Можна подумати, я тільки цим і займаюсь.

– Практично. І я вже настільки звик, – з’єхидничав він, – що відвикати не маю наміру.

– Злякайте мене.

– Прикую тебе до себе наручниками. В усякому разі, без мене тебе ніхто не вкраде. А з таким навантаженням, як я – десять разів поміркують. Я – ще те щастя!

Лєра зловтішно хихотнула:

– От з останнім я згодна!

Він торкнувся пальцем її підборіддя й трохи підвів обличчя, заглядаючи у нахабні очі:

– Добра дівчинка.

Та вона миттю заховалась на його плечі, сердито пирхнувши:

– Було в кого повчитись.

Ігор все ж відірвав Лєру від себе, тому що її рвучке дихання на його оголеній шкірі змусило не одне стадо мурах пронестись вздовж нього, збурюючи ледь вгамовані пристрасті, й розвернув у бік спальні:

– Все, лягай. Тобі потрібно виспатись.

Вона раптом сахнулась назад, влипаючи в нього вже спиною:

– Я краще на балконі посиджу поки що.

– Так! – він потяг її до ліжка. – Ніхто не буде сидіти на балконі. Завтра багато справ, тож, не вередуй!

Лєра стрепенулась:

– Яких справ?

– Завтра і скажу, – він загасив світло.

Та навіть у темряві Ігор встиг помітити, як пальці дівчини судомно вп’ялись у постіль. Його долоня накрила її стиснутий кулачок:

– Боїшся знов побачити жах?

Вона мовчки відвернулась.

– Лєра, я можу зробити так, що жаху не буде.

Судячи з того, як сяйнули очі дівчини крізь морок ночі, в її гарненькій голівці пронеслись думки – одна красномовніша за іншу:

– Яким чином? – напружилась вона.

– Політати хочеш? – виходячи з іще більшого ступеня напруженості, подумала вона про якісь не ті польоти. – На кондорі, Лєра! – ледь стримав сміх Ігор.

– Чому на кондорі? – трохи розслабилась дівчина.

– Тому що, це одна з моїх тваринних іпостасей. Я можу створити повноцінну ілюзію у твоєму сновидінні.

– Ви будете контролювати мій сон?!

– Тільки сон, і нічого більше. Я не порпатимусь у твоїх мізках, і не робитиму будь-що, чого б ти не хотіла. У мене, на щастя, є принципи, через котрі я не переступаю.

Лєра трохи поковзалась по постелі:

– А, як же ви?

– Я зможу підключитись до цієї ілюзії й також нормально висплюсь.

– І-і-і… вам… доведеться, – вона ледь вичавлювала із себе слова.

– Так, лягти поруч з тобою, – Ігор осміхнувся. – Як що – я не кусаюсь.

Попри темряву було помітно, як Валерія спалахнула, залившись черговою порцією червоного полум’я. Страшно уявити, як вона буде палати, коли діло дійде до чогось більш серйозного… Та краще про це поки що не думати:

– То як?

Лєра почала відповзати у бік другої подушки:

– Добре.

– Тоді зажди одну хвилину.

Ігор вирішив, що все ж ліпше буде вдягти футболку: так спокійніше. Йому. І їй також. Повернувшись до дівочої спальні, він помітив, що дівчина встигла закутатись у тонке махрове покривало по саму шию. Що ж, ще один шар умовної броні не завадить.

Він опустився на подушку поруч і потягся до неї рукою:

– Лєра, тобі доведеться покласти голову мені на плече.