Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

ГЛАВА 14

Як я й очікувала, наша подорож утрьох виявилася тим ще випробуванням. Принаймні для бідолашного Діора. Асдус зовсім не бажав тримати язика за зубами. І нехай межі не переходив, але і так доводив Воїна мало не до сказу. Втім, агресію не виявляв. Тож Діору доводилося терпіти. Хоча, звісно, ​​ знадобилася вся його витримка. Своє невдоволення безглуздими жартами Асдуса він виявляв тільки зчепленими зубами і примруженими очима.

Я ж опинилася між двома вогнями. Постійно була напоготові, щоб у разі потреби запобігти сутичці. Взагалі дивно, що вони досі ще не побилися!

Але, попри все це, присутність демона стала для нас з Діором благом. У його компанії легше було не думати про потяг між нами. Та й демон чудово відволікав усю увагу на себе. Може, це і була головна причина, через яку Воїн його терпів. Хоча, звісно, на ніч не забував креслити навколо Асдуса магічне коло. Мене він, до речі, туди не звав, що дуже тішило. Отже, почав більше довіряти. Навіть пригода на струмку, коли я мало не осушила людину, не зруйнувала цю довіру.

Пам’ятаю, як увечері того злощасного дня я вирішила поговорити з Діором про те, що сталося. Доки Асдус клопотав над спійманою по дорозі дичиною, відвела Воїна вбік.

– Можна з тобою поговорити?

Він кивнув, спідлоба спостерігаючи за демоном. Тоді ще Діор не випускав його з поля зору, очікуючи якогось підступу. Це потім трохи заспокоївся щодо рудого. Принаймні в тому, що стосувалося безпеки.

– Ти сердишся на мене за сьогоднішнє? Майже не говориш зі мною цілий день.

– Я взагалі не люблю розмовляти, – пересмикнув плечима Воїн. – Та й у тебе знайшлася цікавіша компанія.

Я завмерла з відкритим ротом, вражена несподіваною здогадкою. Він що мене ревнує?!

– Асдуса просто зазвичай не заткнеш, – якось винувато сказала я.

– Це я помітив, – хмикнув Діор і подивився вже прихильніше. – Щодо твого питання. Так, я серджуся на тебе за те, що сталося вранці. Ти не повинна була без попередження мене залишати.

– Ти вважав, що я втечу? – глухо запитала.

– Я вважав, що ти можеш натрапити на щось небезпечне, – заперечив Діор, примружившись. – Якби думав, що втечеш, то розмістив би тебе на ніч у магічному колі. У тебе була безліч можливостей втекти. Але ти і досі цього не зробила. Тож я вірю, що ти справді хочеш моєї допомоги.

І на тому спасибі! Хоч у цьому вірить.

– А як щодо того, що я накоїла? – з важкістю запитала. – Напала на того чоловіка.

– Наскільки я зрозумів, він напав на тебе першим, – зауважив Воїн.

– Отже, ти не сердишся на мене за те, що я знову… – осіклася, не наважуючись закінчити фразу.

– Я не можу вимагати від тебе проявляти покору у подібній ситуації, – процідив він, його очі спалахнули злістю. Я втиснула голову в плечі, боячись, що вона спрямована на мене. – Сам як уявляю, що ці мерзотники хотіли з тобою зробити… – він замовк і з шумом втягнув повітря у легені.

Всередині розтеклося приємне тепло. Він розлючений не на мене, а на тих гадів!

– Ходімо краще до вогнища, – глухо промовив Воїн, зустрівшись з моїм вдячним поглядом. – Треба повечеряти та лягати спати. День був нелегким.

Я мовчки кивнула, відчуваючи, як на губах розповзається широка посмішка. Все зіпсував Асдус, який при нашій появі вигукнув:

– Крихітко, а я тут тобі місце нагрів! Ходи до мене!

Ображати його не хотілося. Тож я наблизилася і влаштувалася поряд, про що одразу пошкодувала. Нахабний Асдус власницькі обійняв за плечі та пригорнув до себе.

– Як чудово ось так сидіти ввечері біля вогнища, тримаючи в обіймах гарну дівчину. А попереду така довга та гаряча ніч!

Я мало не вилаялася, помітивши, як потемніли очі Діора, який усівся навпроти нас. Він так стиснув кулаки, що кісточки побіліли.

– Асдусе, я тебе приб’ю! – подумки визвірилася я на демона. – Ану руки прибери!

– Та ти чого, крихітко? – мені широко і щербато посміхнулися і так само подумки відповіли. – Ну, будь ласка, давай ще трохи його подратуємо!

– Ні! Ми не будемо дратувати Діора!

Я вивільнилася і демонстративно пересіла до Воїна. Помітила, як той злегка розслабився, але на демона дивився так само неприязно.

А клятий рудий і не думав облишати свої знущання з Діора! При найліпшій нагоді лапав мене і говорив двозначності, не звертаючи уваги на мій невдоволений погляд. І що найобурливіше, робив це не тому, що я йому так вже подобаюся і він просто не може втриматися. Дражнить Діора, гад такий! Схоже, демону подобається, як той на це реагує.

Але було дещо, за що я готова була терпіти хоч до нескінченності його неприпустиму поведінку. Коли виникала необхідність, Асдус докорінно змінювався і поводився як справжній друг. Вперше я гідно це оцінила на третій день подорожі, коли мене вже не на жарт почала турбувати спрага.

Діор заглибився в ліс і вполював кабана, щоб хоч якось мене підгодувати. Але цього вистачило ненадовго. Ми всі розуміли, що рано чи пізно доведеться зробити те, чого ми з Діором боялися. Знайти мені людську жертву. Воїн, звичайно, знову пропонував себе на цю роль, але я відмовилася навідріз.