Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Коли ми заходимо в палату, Анжеліка міцно утримує сина на руках і щось йому наспівує. Безумовно, ця жінка екстрасенс, тому що ось так ніжно вона з дитиною поводиться не часто, а тут прямо відразу. Відчувала, що ми зайдемо, не інакше.
— І що ти тут робиш? — уточнює Богдан у колишньої дружини, засунувши руки в кишені.
— Сиджу із сином, — вона знизує плечима. — Ти ж залишив мені голосове. Я примчала.
— Вночі де була?
— Це тебе не стосується, — вона поправляє зачіску і встає, щоб покласти Ромку в ліжечко.
— Де ти була вночі, Анжеліко?
Від голосу Богдана я стискаюся й обіймаю себе руками. Вичитує він не мене, але ніяково й соромно чомусь саме мені. Ніби я винна в тому, що дитина на весь день залишилася з чужою тіткою, а не з рідною мамою.
— Тепер я тут і буду доглядати за сином, — усе так само не відповідає вона на питання.
— Анжеліко, — застережливо.
— Ти вирішив влаштувати мені допит? — вона гмикає. — Або ревнуєш?
Вона різко опиняється поруч із Богданом. Дивиться на нього, усміхається, облизує губи. Я почуваюся зайвою попри те, що Богдан їй ніяк не відповідає. Лише дивиться, зціпивши зуби. Богдан різко хапає Анжеліку за лікоть і саджає на канапу.
— Ти привезла мені сина, у якого температура вже тиждень, після хвороби коли ти пічкала його антибіотиками. Гадаєш, мені до ігор? Ми тут півночі спати нормально не могли, а ти задом трясла в клубі. Напрацювалась, мать твою?
Анжеліка округлює очі, дивиться на Богдана переляканим поглядом. Я її розумію. Мені тут зі спини страшно й морозно тільки від його тону, а вона бачить його очі, які, я впевнена, палахкотять люттю.
— Так, я все знаю, — Богдан від неї відходить на кілька кроків, дивиться з презирством. — Доручив хлопцям з’ясувати, коли тебе вдома не застав, а лікарям потрібен був анамнез. У тебе зовсім дах поїхав? Грошей не вистачає?
— Ми можемо поговорити наодинці? — безцеремонно його перебиває.
— Лєра всю ніч просиділа з нашим сином і мені немає чого від неї приховувати, тому ні, не можемо. Ти або пояснюєш, якого хріна пішла працювати стриптизеркою з надомними підробітками, або встаєш і провалюєш звідси.
— Ми розлучилися, якщо ти забув, — гордо піднявши голову, вимовляє Анжеліка. — Тебе не стосується, чому я пішла працювати в клуб, тому вибач, але звіту не буде.
— Вчора твоя дитина ледь не згоріла від високої температури. Тоді, коли ти мала бути вдома, тебе там не виявилося. Послухай, я б зрозумів побачення, зустріч із подругами, просто небажання бачити сина й відпочити від нього, але не це. Я даю тобі гроші, яких вистачає на всі потреби, так якого біса? Ти хочеш, щоб наш син виріс і дізнався, чим займається його матір?
Мені ніяково від того, що я стаю свідком їхньої розмови. У мене був шанс піти, коли Анжеліка сказала, що хоче поговорити наодинці, але я ним не скористалася. Залишилася стояти в палаті, немов статуя. Зараз же хочеться провалитися крізь землю. Таким Богдана я не знаю й жодного разу не бачила. Принаймні щодо жінок. Він завжди стриманий і вихований, а тут… я розумію, що в ньому говорять емоції, та й позначається напружена ніч, але нічого не можу із собою вдіяти. Чомусь тремчу, як від страху, хоча Анжеліка спокійна.
— Ти закінчив нотації? Я тут, я з дитиною. Звітувати перед тобою не вважаю за потрібне.
— Пішли, — Богдан різко підіймає її з канапи й штовхає до дверей.
Анжеліка спочатку чинить опір, але потім завмирає й виходить із палати. Вони разом ідуть, а я залишаюся всередині. Рома, здається, зовсім не чув, що відбувається, спокійно собі грає з брязкальцем і навіть сміється. Зате я не можу вгамувати серцебиття, ніби це саме мене щойно вичитували.
Богдан повертається доволі швидко, але в палату заходить сам. Мовчить. Розтирає обличчя руками й важко дихає.
— А… Анжеліка?
— Не прийде, — він гмикає. — Відправив додому подумати над своєю поведінкою.
— Ми залишаємося з Ромою?
Усередині мене все радіє попри те, що радіти я точно не повинна. Щойно Рома залишився без маминої підтримки, тому що та зробила помилку. Доводи розуму не працюють, адреналін розганяє кров, я уявляю, як буду заколисувати Рому на ніч, прокидатися ночами, щоб перевірити йому температуру.
— Я не прошу тебе залишитися, — вимовляє Богдан. — Зрозумію, якщо в тебе свої справи.
— Я буду тут. Поїду додому вранці, скупаюся, зміню одяг, якщо ти не проти. І залишуся. Як ти… її вмовив? Вона явно не мала наміру їхати.
— Є важелі тиску, — відповідає, не вдаючись у подробиці. — Якщо серйозно — Анжеліка не маленька дівчинка, мала розуміти, що коли я дізнаюся, то не зрадію. Та я в люті!
— З усього почутого я зробила висновок, що Анжеліка не просто танцювала для чоловіків, вона ще й надавала їм послуги інтимного характеру?
— Вірно, — киває Богдан. — З розуму, мать її, з’їхала. Тра…
— Богдане, — вигукую, не дозволяючи йому договорити, й киваю на Рому.
Він замовкає. Шумно видихає і пропонує замовити їжу, щоб повечеряти. Я погоджуюсь. Лікарняна їжа — те ще задоволення. Я, звісно, поїла, але не відмовилася б від салату або пасти. Поки везуть замовлені страви, я укладаю Ромку спати. Процедури на сьогодні закінчені, тому йому залишається тільки відпочивати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно», після закриття браузера.