Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

- Ти все та ж маленька імпульсивна дитина! - гірко зітхнув він, переводячи осудливий погляд із канделябра на мене.

Я, із завмиранням серця, чекала його подальших дій, повністю усвідомивши, що щойно зробила та чим мені це може загрожувати.

- Заспокойся! Не збираюся я тебе вбивати! Ти мені потрібна для приємніших речей, - усміхнувся Влад. - І приведи себе до ладу - дивитися шкода!

Разом із канделябром він покинув мою тимчасову кімнату.

Я без сил опустилася на підлогу та закрила обличчя руками. Як можна до однієї людини відчувати настільки суперечливі емоції - ненависть і кохання, страх і шалений потяг, бажання вбити й розтерзати будь-кого, хто на це наважиться? Не хочу признаватися навіть собі, але я дуже злякалася за нього, коли він туди увійшов лише з двома мисливцями. Одне я знала точно, що гордість, яку я постійно ігнорувала раніше, тепер буде на першому місці! І плювати на всі інші почуття! Лише коли я вирішила, що боротимуся, то зрозуміла причину своєї безвольної поведінки з Лексом - я не хотіла жити та підсвідомо прагнула до саморуйнування. Після доленосної зустрічі мотивація всіх моїх вчинків залежала від персони Влада, живий він чи типу мертвий. До такої міри зациклитися на конкретній людині - це не нормально! Навіть якщо відкинути зраду, моя історія щасливо не закінчиться.

Я достеменно не знаю, що за істота Владар, з якого він світу, нащо взагалі здатен, але впевнена на сто відсотків - такий як він, ніколи не буде з однією жінкою. Скільки він там казав у нього таких як я? Сотні? Більше? Рано чи пізно Влад візьме те, що йому від мене потрібно та, в кращому разі, викине на узбіччя зализувати рани. Про інші можливі варіанти думати не хотілося. Потрібно тікати. Забути все та почати життя з чистого аркуша! Правда вже не зовсім людиною. Точніше зовсім не людиною. Та це зараз не головне. Проблеми буду вирішувати по мірі надходження.

Залишивши наполеонівські плани до кращих часів, я поплелася оглядати надану житлоплощу. Були дві величезні суміжні кімнати, санвузол та балкон. Гардеробна, про яку згадував Влад, вражала своїми габаритами та кількістю одягу, що знаходився в ній. Тут було абсолютно все, що потрібно сучасній жінці, аж до асортименту шуб. Ну, навіщо шуби на острові, де не буває температури нижче нуля за Цельсієм? Усі речі мого розміру! Рухома раптовою здогадкою, я побігла до холодильника. Так і є! Поліетиленові пакети з кров'ю. Влад заздалегідь спланував моє перебування тут! Інакше як пояснити? Гаразд, гардероб - розмір у мене стандартний. Можна подумати на колишню коханку, яка була надто педантичною та не зривала брендові бирки з одягу. Але кров?! Сумніваюся, що трималася вона тут для залітних кровопивців. Не логічно якось!

Він не із-за раптової примхи мене сьогодні з побоїща забрав. І не просто так туди відправив. Дідько, та що ж йому від мене потрібно?

Зайнята хаосом у голові, я випадково натрапила на своє відображення в дзеркалі й очманіла! Бліде обличчя, скуйовджене немите волосся, навколо рота запекла кров, сині очі горять дикістю та завершальний акорд - безрозмірний сірий балахон. Я була схожа на... якщо чесно, важко відповісти. Можу сказати тільки одне - це щось, що дивиться на мене із задзеркалля, жоден нормальний чоловік, м'яко кажучи, не захоче! "А хто сказав, що Влад нормальний?" - несміливо виникла думка, яку я одразу ж засунула назад та побігла у ванну кімнату приводити себе до ладу.

Приблизно за годину я стояла на балконі та милувалася приголомшливим видом на море. Душ, кров та нормальний одяг створили диво, подарувавши дивне умиротворення. Але поступово почав накочуватися спогад про години, проведені під замком, викликаючи пекуче бажання якнайшвидше опинитися на свіжому повітрі. Причин не піддаватися йому я не бачила: раніше перевірені мною вхідні двері були не замкнені, та вказівок залишатися в кімнаті не було. Значить, я вільна у своїх пересуваннях!

Відчинивши двері, я завмерла - внизу на першому поверсі чулися приглушені голоси.

- ... тобі мало баб навколо? – лунав злий незнайомий чоловічий голос. 

- Тебе це не стосується!

- Владаре, так не можна! Це погано закінчиться. Істинні так просто цього не залишать. 

- Знаю! - якось зловісно усміхнувся Влад.

Я безшумно почала просуватися вперед у бік виходу з будинку.

- Убий її! Вона має померти, - не вгамовувався незнайомець.

Пролунав гучний шум, наче щось важке впечатали в стінку чи в пол.

- Я тебе вб'ю без роздумів, якщо ти не заткнешся, Гунер!

- Ми повинні зберегти мир за будь-яку ціну! Заради чого ти поставив ультиматум Істинним? Так принципово було повернути перстень? - хрипів той.

- Принциповіше нема куди! А тепер слухай мене уважно, повторювати не буду. Зникни з острова, поки я тебе не покличу назад. Дістав ти вже мене!    

Як я вже здогадалася, у будинку всі кімнати були зі звукоізоляцією. Там, де сварилися ці двоє, двері залишалися злегка прочиненими, що й дало мені змогу почути їхню розмову. Цікавість потягнула до щілини, подивитися на незнайомця та й взагалі, що там відбувається.

- Ліза, - гаркнув Влад так, що я підстрибнула. - Іди, куди йшла!

- А можна? - боязко пискнула, задкуючи спиною від дверей.

- Потрібно!