Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

Вкотре я примусово прямую в невідомість?! Дістали вже! Розлютитися завадив страх, що в'ївся в кожну клітинку тіла. Мене більше за смерть лякала незнайома "людина", що розташувалася поруч, яка посміла кинути виклик всемогутнім істотам та виграти, бездушно обірвавши при цьому енну кількість життів. Істинні з ним не тільки рахувалися, а й побоювалися! Нечітко уявляючи межі його влади, а точніше, відсутність таких, я зі здриганням думала про свою подальшу долю.

Згадала як відчайдушно запросила його на танець у нашу першу зустріч. Знала б я, що це за могутня істота така, як буду страждати за ним, вважаючи мертвим, як зміниться моє життя після мого сміливого вчинку – підійшла б до нього тоді? Однозначної відповіді у мене зараз не було. Принаймні поки що я жива.

Під час перельоту мисливці спокійно розмовляли між собою незнайомою мовою. Шум гелікоптера мисливцям не заважав. В принципі, як і мені. На мене вони уваги не звертали. У голові запалилася червона лампочка - бігти! Бігти, поки є можливість! Досить плисти за течією! Я зацьковано подивилася на відсутні двері у гелікоптера, морально  готуючись до стрибка.

- Не встигнеш! - глузливо попередив Влад.

"Спробую!" - крикнула нерозсудливість.

Рванула вперед і... приземлилася на колінах у Влада. Сильні руки обвилися навколо талії, притискаючи до себе. Тілом пройшла хвиля забутого задоволення.

- Раніше ти від мене не бігала! - спокусливий шепіт на вухо та легкий прикус за мочку, - Боїшся?

Так, до тремтіння боюся та водночас до безумства хочу (в цьому плані нічого не помінялося). Що за чорт? Я що, мазохістка?

Влад розуміюче хмикнув. Він давно знає, як я реагую на нього. Із зусиллям змусила себе згадати про недавню криваву сцену та прошепотіла:

- Відпусти!

- Ні! - категорична відповідь та невагомий поцілунок в основу шиї.

Низ живота вже палає до болю від збудження. Точно мазохістка!

- Чому? - сипло поцікавилася я, маючи на увазі всю обстановку цілком. Влад мене чудово зрозумів та відповів дуже інформативно:

- Я тебе хочу!

- Я не розумію... - сама знаю, прозвучало безглуздо, але я реально не розуміла його мотивів.

Розум туманився від улюбленого запаху. Голова паморочилася.

- І не потрібно! - "заспокоїв" Влад та дбайливо пересадив на сусіднє крісло. - Потім поговоримо.

Не хочу потім, хочу зараз! Тупнути ногою не дав здоровий глузд - це вже не той простий Влад, за якого можна було поводитися як заманеться. Мисливці байдуже дивилися у вікна. Я вирішила наслідувати їхній приклад, залишивши цікавість, що з'їдала, на слушну нагоду.

Внизу була суцільна морська гладь. Через деякий час з'явилася чорна крапка, яка при наближенні перетворилася на невеликий острів, на який ми і висадилися. Стежка від злітного майданчика, хвилини за три, привела до розкішної вілли. Описати її словами неможливо. Я навіть у модних журналах подібної краси не зустрічала. Але для мене це була в'язниця, про що красномовно натякали безликі мисливці, які зустрічалися на кожному кроці.

Влад за руку привів мене в шикарно обставлену кімнату на другому поверсі та м'яко штовхнув всередину, не зачиняючи двері. Рука відразу ж почала поколювати, бажаючи повернути приємне тепло його долоні. Ні! Потрібно заспокоїтися! Він мною покористувався та байдуже кинув. Ніколи не пробачу за той біль, якого зазнала з його милості! Хоча сумніваюся, що моє прощення комусь потрібне.  

- Розташовуйся! Поки що, це твої кімнати.

- Поки ти не вб'єш мене? - не стримавшись, уточнила я.

Влад лише усміхнувся, залишивши моє запитання без відповіді.

- У гардеробній вибереш собі одяг. Якщо зголодніла, у холодильнику... ммммм..., - показово зам'явся він, а губи повільно розтягнулися в усмішці, - ...для тебе особлива їжа.

У мене всередині все обірвалося - переді мною стояв "мій" Влад. Безсердечний лиходій, який спокійно увірвався у лігво моторошних вампірів, безслідно зник. Тепер це був просто чарівний чоловік, який із ніжною дражливою посмішкою дивився на мене. Що за чорт? Руки зрадницьки затряслися. Не піддамся цього разу! З величезним зусиллям я відвернулася.

- Чого ти хочеш від мене? - сподіваюся, що голос вийшов упевнений.

Слух уловив звук дверей, що зачинилися, та м'які кроки в мій бік. Я поїжилася від страху, але не обернулася. Зупинився він занадто близько від мене.

- Щоб ти була хорошою дівчинкою та більше не намагалася від мене втекти. Інакше я дуже засмучуся та тебе покараю. Воно тобі треба? - усе це було сказано тихим інтимним голосом. Він попереджав та одночасно успішно спокушав, навіть не торкаючись до мене, а просто нависаючи за спиною!

Так, я все ще до нестями хочу його. Але, чорт забирай! - він уже один раз зруйнував мене!

- Ненавиджу! - у безсилій злобі прошепотіла я.

- Маленька, я шалено радий, що твої почуття до мене не втратили колишнього вогню!

Лють спалахнула миттєво. Та як він може? Повністю втративши контроль, я блискавично схопила першу-ліпшу потрапившу під руку річ, якою виявився важкий канделябр, та, розвернувшись, з усієї сили направила його на голову Влада. Свічник розрізав порожнечу, а оскільки я приросла до нього мертвою хваткою (підозрюю, для надійності), а за курсом була лише сталева (при такій то швидкості!) підлога... рятуючи від падіння, Влад підхопив мене ззаду за талію, повільно випрямив, акуратно відібрав "зброю" та відійшов.