Читати книгу - "Ескорт за примусом, Ольга Лавін"

62 Глава

Зоя
Ми вже були в човні, коли він наблизився і торкнувся рукою мого волосся.

- Що в тебе в кофті? Зізнаєшся сама чи мені все ж таки варто перевірити? - Захоплення на волоссі стає жорсткішим.

- Не треба, Арні.

 

- Ну, і що ти робиш? Що? - Його друга рука опустилася вниз і залізла в кишеню штанів.
У роті пересохло. А сама я ледве дихала.

- Я... - голос тремтів від його лякаючих очей.

- Циц!
 І я завмерла на місці.

- Ти мусиш мені довіряти, Зоя. Ми з тобою в одній команді. Або я помиляюсь? Мабуть, так, - одразу ж він ривком потягнув змійку на кофті і відчув у кишені паспорти.

-І чому ж я ні краплі не здивований таким результатом, крихітка?
А наступного моменту я відчула його підкорюючий поцілунок на губах. Владний, грубий, жорстокий.
Він зупинився лише на мить.

- Ти хотіла втекти. Не заперечуй цього, дівчинко. Але ми пов'язані з тобою. Як ще тобі це пояснити?

– Я нічим не пов'язана з тобою! Нічим! Хотіла і втечу!
Набралася сміливості і видала на одному подиху, але на мої гучні заяви він лише посміхнувся.
Човен під ногами невблаганно гойдався на спокійних хвилях або це в мене тремтіли коліна. Не знаю.

- Червона шапочка, що вміло провокує вовка.
Ми надто пов'язані, Зоя. Тобі доведеться грати в одній команді зі мною. Хочеш ти того чи ні.
Команда? Та яка з нас команда? Ми навіть не друзі!

– Ми ніхто один одному! Ніхто! Зрозумій це нарешті! І відпусти мене!
Не відповів, наступної секунди все змінилося. Арнольд зробив ривок уперед і повалив мене на дно човна.Я встигла тільки скрикнути і прикрити очі, але коли відкрила їх застигла - в руках Арнольда блищав ніж. Ситуація остаточно вийшла із-під контролю. Я заверещала, що було сил і почала люто відбиватися.

- Припини! - прошипів і встромив ніж у бічні дошки човна, коли я спробувала заліпити йому ляпас. Але те, що було далі...
Мої руки опинилися вгорі, стягнутими рукавами моєї ж кофти.

- Поганих дівчаток треба карати. Адже ти зі мною згодна? Неслухняна і провокуюча кішка, - здригнулася від його проникливого тону і зрозуміла, що на це питання існує лише одна відповідь. І він уже відповів на нього.
На мій жах він знову потягся до дошок, у які встромив ніж. У розпачі я заплющила очі.
Ніж – це смертельна зброя. Він же мене не вб'є? Ні?

- Я збираюся тебе роздягнути. А ніж надасть всьому цьому особливого кайфу.
Кінчик ножа справді легко впорався з моїм ліфчиком, не дряпаючи шкіру.
Холодне лезо почало обводити соски, а його гарячі пальці вже залізли мені в трусики.

- Я не завдам тобі шкоди. Просто довірся.
Прикусила губу, так що відповідати чи щось йому говорити була не взмозі. Знерухомлена і налякана - ідеальна жертва.
А хіба жертва може довіритися маніякові? Не думаю ... Ахххх ...

- Ось так, так, - його пальці вже в мені й соромно усвідомлювати, що я...

- Ммм, то ти вже готова, Зой. Така волога.

- Припини, я, - але він затикає мене черговим поцілунком.
Потім відривається, стягуючи з мене трусики зі штанами до колін, розводить убік мої ноги. А холодний метал торкається вже найпотаємнішого місця.
- Ні не потрібно! Арнії!

- Не бійся, розслабся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно