Читати книгу - "Відлуння у брамі"

— Заходь, Фьодар, — почув Транихиїл своє майже забуте ім’я, вимовлене знайомим голосом. — І супутників своїх запрошуй. Хіба ти забув, що в мене є ключі, і консьєржа мої люди на роботу наймали… О, і Йося тут! — сидячи у кріслі біля столу, говорив до них усміхнений Шахсуваров, поки капітан під прицілом автоматів зачиняв двері.

Стиха клацнув замок. У приміщенні, крім олігарха, було четверо охоронців та опецькуватий чоловік у тонких окулярах.

— З Вами, молодий чоловіче, ми не знайомі, — олігарх поглянув на капітана.

— Проте я Вас знаю, пане Шахсуваров, — капітан швидко оговтався від несподіванки і по-світському вклонився. — О! І містер Томас Андреас тут! — передражнивши олігарха, він всміхнувся цереушникові, немов доброму знайомому. — Чи Вам більше до вподоби ім’я з Вашої буремної молодості — Андреас Томіньш? Не сподівався побачити Вас у такій компанії…

— Я Вас не знаю, — знизав плечима Томас.

— А я вимушений Вас знати, служба зобов’язує, — капітан назвав своє повне ім’я та посаду. — Знаєте, пане Шахсуваров, щось розладналося у Вашім господарстві. Ось Фьодар Россомахін, який зве себе Транихиїлом, вживив Йосипу Бланку, уявіть — ракову пухлину! Втім, гадаю пан Бланк сам про це вам докладно розповість. І давайте посідаємо, чи що? У ногах правди немає, — він дістав хустину, навіщось протер нею білу канапу і невимушено розвалився на ній. Тоді жестом, сповненим привітності, спробував запросити сісти Томаса поряд, але той відійшов у дальній бік лабораторії.

— Я слухаю, Йосипе, — Шахсувавров зробив різкий рух і скривився від болю.

Капітан багатозначно поглянув на Томаса, однак той прикинувся, що не має стосунку до страждань олігарха.

Після оповіді Бланка, де він змалював Транхиїла як підступного та мерзенного суб’єкта, настала черга останнього виправдовуватися. У запалі він прохопився про контейнер із біоінформаційною речовиною, але Шахсуваров, не знаючи рівня втаємниченості українського офіцера, різко перервав дослідника. Скориставшись паузою, капітан зауважив:

— Даруйте, панове, що не звернув вашої уваги на цю обставину одразу, але, — він витягнув з кишені, з якої щойно діставав хустинку, мобільний телефон, — цей пристрій обладнаний кнопкою екстреного повідомлення про небезпеку. Нею я скористався, ще півгодини тому. Колеги вже знають, де я, і чекають на сигнал до атаки цієї цікавої лабораторії.

— Коли б це було так, вони б уже атакували, — подав голос один з охоронців олігарха, мабуть присоромлений командир, який не виконав стандартної процедури обшуку бранців.

— Ваша правда, — легко погодився капітан, — але… Бачте, сигналом для атаки слугують три різкі натискання, а я зробив лише одненьке. Тому колеги непомітно для сторонніх висунулися на позиції для атаки і чекають.

— А чому Ви вирішили, що Вам загрожує якась небезпека? — знизав плечима Шахсуваров. — Вас навіть не обшукали, — він скоса глянув на командира своєї охорони.

— Знаєте, пане полковнику, — звернувшись до олігарха за військовим званням, капітан нагадав йому, що вони певною мірою колеги, — наша з вами професія така сувора…

— Припиніть дурня клеїти! Чого Вам треба? — розсердився Шахсуваров.

— По-перше, я тут представляю інтереси пана Йосипа Бланка і хочу, щоб Транихиїл ввів йому протиракову сироватку. Власне, це було головною метою нашого приходу сюди.

— Ви серйозно вірите, капітане, що рак можна вилікувати якоюсь сироваткою? — скривив губи Шахсуваров.

— Транихиїлові видніше, я так гадаю, — просто відповів офіцер.

— Ну? — олігарх поглянув на дослідника.

— Так, це можливо, — не ризикнув Тед випробовувати терпіння шефа. — Я ж сам виростив ці ракові клітини і заклав у них генетичний механізм стримування або цілковитого припинення росту. Цей механізм можна запустити ін’єкцією препарату на основі біоінформаційної речовини.

— Тобто, вилікувати можна лише штучний рак, який Ви самі прищепили людині. Так, Фьодар? — запитав олігарх.

— Я не досліджував лікування природних форм. Гадаю, механізм поділу злоякісних клітин за допомогою біоінформаційної речовини можна було б запустити у зворотному напрямку. Що ж до Бланка, то його можна просто зараз позбавити цієї хвороби. Я гарантую успіх.

— Ну, — стиха мовив олігарх.

— Йосипе, засукайте рукав, — Транихиїл відвернувся до умивальника щоб помити руки.

— Я вже пройшов один сеанс променевої терапії, — схвильовано попередив Йосип.

— Від того шкоди не буде, — дослідник ввів голку прямо у чорну бородавку на зап’ясті Йосипа, той тонко скрикнув від болю.

Шахсуваров відвернувся. Капітан, навпаки, підвівся й наблизився до столу, де відбувалася ця справді неприємна маніпуляція.

— Ви, перш ніж на людях, спочатку б на мавпах повправлялися, чи що? — сказав він Транихиїлові. — На макаках, наприклад, — капітан впритул дивився вже на Томаса, — знаєте, макаки, виявляється, напрочуд живучі тварюки. А ще вони дуже винахідливі. І мстиві…

Склепінчаста зала виявилася круглою. Попід увігнутою стіною тяглася лава, що являла собою майже суцільний відполірований кам’яний виступ — таку собі призьбу. У двох місцях вона розривалася дверима. Тими, крізь які сюди потрапили земляни, та іншими — навпроти. Останні саме відчинилися, пропускаючи ставного сивого чоловіка з великими синіми очима, у сліпучо-білій ризі, підперезаній золотавим широким поясом та у зеленому плащі до п’ят.

— Здоров був! — звернувся він до Триголоса і простягнув для вітання засмаглу жилаву руку.

— І вам добридень, — шанобливо відповів той на рукостискання. — Знайомтеся, панове, — це пан Велес, бог світу підземного, усякої звірини та рослини…

— Облишмо задовгі титулатури! — Велес кожному подав руку, почавши з Івана і