Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

Данська газета роздула цю історію, поєднавши Райха і колишню справу газети «План» про порнографію, і закликала, аби його піврічну візу не продовжували з метою «запобігти тому, щоб ще один із цих німецьких так званих сексологів більше не обдурював наших молодиків та молодиць, навертаючи їх до цієї збоченої псевдонауки»{253}. У країні, яка ще не знала Фрейда і смакувала хіба що недоїдками його помислів, консерватори гнівно засудили Райха як «шарлатана; демагога, який спокушав молодь до життя в гріху»{254}. Данцям, писала Еллен Зіерстед, «здавалося, мов диявол заявився на збори ангелів»{255}.

Один із Райхових послідовників, Д. Г. Леунбах, двічі балотувався в депутати від комуністичної партії, і Райх безуспішно намагався просунути його до данського Рікстаґу за допомогою своєї Секс-Пол-платформи. Леунбах був одним із тих, хто спонукав Райха переїхати до Данії. З Райхом він познайомився, перебуваючи в ролі співзасновника (до спілки з Маґнусом Хіршфельдом) Світової ліги сексуальних реформ. Син священика, Леунбах ще за шість років до того заснував суперечливу безплатну клініку контролю народжуваності в Копенгагені, в якій вставляв діафрагми й виконував незаконні аборти, прописуючи пацієнткам маткову пасту, яку винайшов сам, і яка одразу ж спричиняла викидень (використання пасти «Леунбаха» стало загальнопоширеною, але небезпечною методикою абортів: 1932 року німецький медичний журнал звітував, що використання цього методу спричинило 25 смертей, і в Америці УПМ заборонило препарат вже на початку 1940-го){256}.

Діяльність клініки привела Леунбаха до частих конфліктів не лише з його колегами-медиками, які вважали його маніякуватим диваком, але і з законом. (1936 року Леунбаха і ще одного райхівця, доктора Таґе Філіпсона, запроторили до в’язниці на три місяці за незаконні аборти в клініці Леунбаха, й були відстороненими від практикування медицини на п’ять і три років відповідно.) Отримавши відмову в дозволі на відкриття офісу Секс-Полу, Райх закликав своїх послідовників волонтерити в клініці Леунбаха, де євгеніка асоціювалася із абортом, вільною любов’ю та комунізмом. Поділені Райхом та Леунбахом ідеали, в поєднанні з близьким зв’язком між двома, підвели другого під монастир підозри в тому, що той — такий самий небезпечний агітатор за сексреформи{257}.

Восени 1933 року наново сформоване Данське товариство психоаналітиків скликало збори в середній школі імені Боропа, яка розташовувалася поблизу палацу Крістіансборг, у якому засідає парламент Данії. Метою зустрічі було розробити кампанію проти продовження візи Райха міністерством юстиції, яке розслідувало справу. Райхова репутація була такою потужною, що на зустріч прийшли сімсот людей; аудиторія тріщала по швах, і людям доводилося заглядати досередини через вікна, а натовп, що стояв за дверима, намагався хоч якось заглянути до аудиторії, аби бодай одним оком подивитися на аналітика, який сіяв розбрат. «Мене змусили пообіцяти, що я не зачіпатиму тему політики, — Райх сказав своїй аудиторії, — але то важко, позаяк наука не пливе вільною течією, а двома ногами стоїть по коліна в суспільстві. Не заперечуймо того, що сьогодні книги палять, а науковців звільняють — і це ніщо інше, як велика політика».

«Райх не говорив із молоддю з метою її спокусити, — писала Зіерстед, — а лиш для того, аби пролити світло на суть їхніх проблем і допомогти їй зрозуміти, як до цих проблем ставиться суспільство дорослих… Він стояв за головною трибуною зали, дивлячись зблизька у вічі своїм слухачам, і, водночас, тепло та серйозно розмовляв з ними про те, що було в нього на думці… Райх був чоловіком невисоким, але кмітливим та струнким, і його темне волосся окремими пасмами сивини спадало до його великих карих очей. Він видавався неймовірною людиною, що аж буяла життям»{258}.

Виходячи далеко за рамки натяку на свій антисемітизм, данський репортер писав, що Райх скидався на якогось позбавленого відчуття власної гідності помічника кравця. Але коли, несучи своє повідомлення про сексуальну лібералізацію, почав промовляти до людей, що зібралися, очевидність його харизми була вражаюче-страхітливою. Журналіст посилався на Райха як на «мага» і стверджував, що можна було подумати, що той уклав угоду з дияволом, описуючи його як «Мефістофеля з добрим серцем та проблиском меланхолії»{259}:

«Він — феномен. Коли починає говорити, не за кафедрою, а ходячи туди-сюди, мов той граційний кіт, він попросту чарівний. У середні віки цього чоловіка вислали б у вигнання. Він — не лише красномовний, але й такий, що тримає слухачів прикутими до сидінь, слухачів, яких зачарував своєю вражаючою персоною, яка сходила до них із темряви його очей. Варто зазначити, що він — «небезпечний» чоловік, який зриває плоди із “дерева знань” обома руками».

Розвиваючи перед зібранням свій образ мученика, Райх підсумував, що якщо його депортують, то він винайме човна, аби надалі навчати свого психоаналізу в нейтральних водах поза тримильним морським кордоном (наче він був Ісусом на Галилейському морі, що проповідує людям на березі). Райх був таким переконливим, чи, як зображував його журналіст, таким небезпечним Свенгалі[42], що лише двійко присутніх проголосували проти його права залишитися в країні.

Райхові прихильники знову ж таки підійшли до Фрейда, благаючи, аби той написав апеляцію на виключення Райха, але Фрейд відмовився, сказавши, що поки він визнавав Райхову постать аналітика, Райх займався заплямуванням його наукових здобутків своєю політикою. Ернест Джонс, тодішній