Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

Не знавши, що Джонс втрутився в його справи, Райх поїхав тієї зими до Лондона, плекаючи надію іммігрувати до Британії, і зустрівся з Джонсом, аби обговорити таку оказію (під час тієї подорожі до Лондона Райх також уперше зустрівся з антропологом Броніславом Маліновські). Джонс дбайливо перевіряв кожного аналітика, який хотів осісти в Англії, і лише одиницям, яких вважав найбільш підгожими, сприяв у цьому, позаяк йому видавалося, що країна практично перенасичена психологами та психіатрами. Джонс писав Анні Фрейд, що комуністична писанина Райха здається йому «невиразною та пусто-нудною», але під час тієї «гарячкової години», яку він провів, опитуючи його, Райх справив на нього «враження більш люб’язне», аніж Джонсу слід було очікувати з нещодавньої розповіді Анни Фрейд про Райха. Однак Джонсу здавалося, що «це враження не приречене на успіх за умови їх сусідства»{260}. Райхові спогади про зустріч твердять, що «Джонс був привітним, але й залишався джентльменом, інакше кажучи, не пхатиметься до його справ за будь-яку ціну»{261}.

Незабаром Джонс присвятив ще чотири години свого часу детальнішому діалогу з Райхом, спільно з корпусом п’яти інших британських аналітиків, до якого увійшли Мелані Кляйн, Джоан Рів’єра та Джеймс Стречі. Після їхньої зустрічі Райх підсумував, що вони були «дивакуватою» купкою. Хоча Райху й заборонили членство в комуністичній партії, його підтримка принципів марксизму все ще підривала впевненість інших у його вірності Фрейду. «Наше судження про його проблеми було доволі одностайним, — Джонс доповідав Анні Фрейд про їхню другу зустріч. — Райхів комунізм не такий вже й економічний; це передусім віра в те, що комунізм уможливить сексуальні реформи, які є центральною ідею його життя… Декотрі з ранніх трактатів вашого батька він сприйняв надто буквально й слідував їм старанно й не відхиляючись від курсу… Звучить це все дуже похвально, але проблема з Райхом, загалом, полягає в тому, що попри усю його клепкуватість, він радше наївний, ніж дурний. Водночас він видається по-справжньому чесним й надто старанним»{262}.

Під впливом Анни Фрейд та її батька Ернест Джонс і його колеги ствердили, що Райх «недостатньо аналізований», маючи на увазі, що з-поміж інших проблем у нього була невротична й невирішена ворожість до Фрейда, і вони звинувачували його в тому, що він неправильно трактував і представляв психоаналіз широкій публіці своєю викривленою версією психоаналітичних учень. Замість ідеї осісти в Англії вони порадили йому спробувати емігрувати до Росії чи до Америки, так, наче умови політичної дійсності в цих країнах нічим не відрізнялися одні від одних. Сказавши, що МАП більше не визнаватиме нікого, хто навчався в нього, Джонс ще більше підірвав самооцінку Райха. Отже, вони сподівалися зробити так, аби Райх дав данським студентам спокій. Райх попередив їх, що таке рішення призведе до розколу в МАП і що він стане на чолі войовничого та потужного «опозиційного руху» орієнтованих на марксизм аналітиків, до котрого, на Джонсів подив, приєднається і Феніхель.

У січні 1934 року Анна Фрейд написала Джонсу, схвалюючи його дії:

«Бо ж, бачте, замість того, аби принижувати його, я намагалася лікувати його чемно. Це не дуже допомагає, але допомагало би більше, якби він був психічно здоровою людиною, але ж — ні… Десь там, де він перестає розуміти точку зору іншої людини і відлітає у свій власний світ, там стоїть стіна… Я завжди вважала, що він настільки чесний, наскільки сам себе таким вважає, хоча думка інших була кардинально протилежною. Але, звичайно, логіки його діям не вистачає — чого б варто було очікувати, якби він був чесним та психічно здоровим. Я вважаю, що психоаналіз він розумів на винятково глибокому рівні і таке своє розуміння нашої науки ніс до місць, які не поєднувалися з його суттєво спрощеною моделлю бачення. Він — нещаслива людина… І я боюся, що завершиться все це якоюсь недугою. Та оскільки він ще в нашому світі, я впевнена, що те, як ви повелися з ним [у Лондоні], було найкращим із можливих сценаріїв дій».

Зрештою, само собою питання Райхового психічного здоров’я стало темою, що потребувала офіційного вироку від сім’ї Фрейда. Пророцтво Анни Фрейд, що «це завершиться недугою», можна розглядати як самодостатнє: вердикт у цій справі був не так діагнозом, як виконавчим рішенням, прийнятим для захисту психоаналізу від того, що його охоронці вважали відхиленням від його природного курсу. Однак прийнята ними постанова-образ Райха згодом викристалізується поміж його сучасників у форму глибоко прихованої істини.

Райх повернувся на континент. Намагаючись знову потрапити до Данії, він ризикнув, подорожуючи назад через Німеччину, і на три години зупинявся в Берліні. «Те, що можна було побачити на вулицях, заганяло в стрес, — писав він. — Повсюди були солдати; люди виглядали пригніченими, ними керувала апатія; стояла доба нервового неробства»{263}. Райх упізнав колишнього товариша, але уникнув можливості привітатися з ним, бо ж знав, що багато комуністів навернулися до нацизму; йому казали, що, відколи той поїхав, цілі дивізії комуністичного «Арбайтверу» долучилися до нацистських штурмовиків.

У ресторані, що на залізничній станції, Райх зустрівся з однією зі своїх коханок — танцівницею-авангардисткою, хореографом Ельзою Лінденберґ. Вона