read-books.club » Сучасна проза » Сповідь 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь"

151
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сповідь" автора Жан-Жак Руссо. Жанр книги: Сучасна проза / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 61 62 63 ... 235
Перейти на сторінку:
минуло відтоді!

Оскільки мені більше не доведеться говорити про бідолашного отця Катона, я двома словами закінчу його сумну історію. Інші ченці, що заздрили йому чи, радше, скаженіли від його витонченого способу життя, в якому не було й сліду брудної чернечої розпусти, зненавиділи його. Їхні очільники уклали проти нього союз, кривдили його, змістили його з посади, відібрали у нього кімнату, обставлену ним хоч і просто, але зі смаком, і спровадили невідомо куди. Нарешті, ці негідники завдали йому стільки образ, що його чесна і горда своєю правотою душа не витримала, і він помер, пригнічений горем, на в’язничних нарах. Його оплакували всі порядні люди, що знали його і знаходили в ньому єдиний недолік – його чернече звання.

За такого способу життя я незабаром так захопився музикою, що ні про що інше вже й думати не міг. Знехотя ходив я до своєї контори; обтяжлива праця і необхідність бути посидючим стали для мене нестерпною мукою, і я врешті вирішив залишити посаду, щоб цілком віддатися музиці. Зрозуміло, що це безумство зустріло спротив. Кинути пристойне місце і певний заробіток заради ненадійних уроків здавалося надто нерозсудливим, щоб сподобатися матусі. Навіть припустивши, що в майбутньому я досяг би можливих успіхів, приректи себе на все життя на кар’єру музиканта означало б поставити дуже чіткі межі моєму честолюбству. Вона, що замишляла тільки грандіозні проекти і вже не поділяла більше поглядів пана д’Обона на мене, засмучувалася, бачачи моє захоплення мистецтвом, яке вона вважала легковажним, і часто повторювала мені місцеву приказку, менш справедливу в Парижі: співом і танцями багато не досягнеш.

З другого боку, вона бачила, що моя пристрасть нездоланна; любов до музики доходила до божевілля, і вона побоювалася, що моя робота постраждає від неуважності, і краще вже мені самому залишити її, ніж чекати, коли проженуть. Я вказував їй на те, що ця служба не могла довго тривати, що мені потрібен талант, аби жити, і що краще було б закінчити розвиток того, до чого пориває моя схильність, і який вона сама для мене вибрала, ніж залежати від протекції чи робити нові досліди, які можуть не вдатися і залишать мене без будь-яких засобів у житті у тому віці, коли вже пізно вчитися. Нарешті вона погодилася, поступившись більше моїй наполегливості і ласкам, ніж розумним доводам. Я негайно й гордо побіг до пана Кочеллі, директора бюро перепису, ніби здійснюючи геройський вчинок, і добровільно відмовився від посади без будь-якої підстави, причини і приводу, радіючи при цьому не менше, а навіть більше, ніж того дня, коли два роки тому отримав її.

Цей учинок, попри його божевілля, викликав у місті свого роду повагу до мене, що виявилося корисним. Одні припускали, що в мене є кошти, хоча насправді їх не було; інші, бачачи, що я цілковито віддався музиці, судили про мій талант з моєї самопожертви і вирішили, що за такої пристрасті до цього мистецтва я повинен досконало ним володіти. У царстві сліпих і кривий зійде за короля! Я уславився хорошим учителем, бо в Шамбері вчителі були погані. А втім, оскільки я все-таки дещо тямив у співі, і мені сприяли мій вік і зовнішність, я незабаром знайшов собі більше учениць, ніж потрібно, щоб відшкодувати мої секретарські заробітки. Що ж до втіхи від життя, то просто неможливо було ще швидше перейти від однієї крайності до іншої. У бюро перепису, зайнятий по вісім годин щодня найогиднішою роботою, серед ще огидніших людей, замкнений у нудній конторі, отруєній диханням і запахом поту всіх цих селюків, здебільшого нечесаних і немитих, я нерідко доходив майже до втрати свідомості від напруження уваги, від запахів, від тісняви і нудьги. Замість цього я раптом опинився в прекрасному товаристві, був прийнятий у кращих домах, усюди на мене чекав ласкавий і ввічливий прийом, усюди панував святковий настрій; чарівні, ошатно вбрані дівчата хотіли мене бачити, привітно зустрічали мене; я бачив навколо себе тільки чудові предмети, вдихав аромат троянд і флердоранжу; і всюди нічого, крім сміху, співу, розмов і розваг! Погодьтеся, що за наявності таких переваг не доводилося вагатися у виборі. І, зробивши вибір, я відчув себе так добре, що мені жодного разу не довелося про нього шкодувати, не шкодую і тепер, коли зважую на терезах розуму справи всього свого життя і вже звільнився від безрозсудних спонукань, що захоплювали мене у той час.

Ось чи не єдиний раз, коли я не розчарувався, підкорившись єдино своїм схильностям. Привітність, товариськість і простота звичаїв місцевих мешканців зробили світське життя приємним для мене. Любов до суспільства, що зародилася в мені в той час, чудово доводить, що коли я не люблю жити серед людей, то винні в цьому вони, а не я.

Шкода, що савояри небагаті, хоча, мабуть, було б шкода, якби вони були багатими, тому що такі, які савояри нині, вони – найкращий і найтовариськіший народ, який я коли-небудь знав. Якщо є на світі містечко, де насолоджуються життям у приємному і поважному товаристві, то це Шамбері. Провінційне вельможне панство, що збирається в ньому, має тільки найнеобхідніше для життя, бо у них немає можливості досягти більшого, і, не будучи в змозі задовольнити своє честолюбство, вони змушені йти за порадою Кінея.[76] Молодість вони присвячують військовій справі, а під старість повертаються мирно доживати свого віку у себе вдома. Честь і розум керують цим розподілом життя.

Жінки сповнені краси, але могли б обійтися і без цього, бо мають усе, що може посилити чарівливість краси і навіть замінити її. Показово, що я, завдяки своїм заняттям перебачивши в Шамбері багатьох молодих дівчат, не можу згадати жодної, котра не була б чарівна. Читач скаже, що я був схильний вважати їх чарівними, і, можливо, матиме рацію, але у мене не було потреби прикрашати їх. Справді, не можу без утіхи згадувати своїх юних учениць. Чому б мені не назвати тут наймиліших з них і не пережити разом з ними знову щасливі хвилини солодкої і невинної втіхи?

Першою була мадемуазель Мелларед, моя сусідка, сестра учня пана Гема. Це була дуже жвава брюнетка, ласкава, сповнена грації і не легковажна. Вона була трохи худорлява, як і більшість дівчат її віку, але її блискучі очі, стрункий стан і привабливе личко подобалися й без повноти. Я приходив до неї вранці. Зазвичай вона була ще неодягнена, з недбало заколотим волоссям, прикрашеним якою-небудь квіткою, яку знімала, щоб причесатися, коли я йшов.

Більше

1 ... 61 62 63 ... 235
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь"