Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

- Леді, як же ви так необережно? - голосила Альба, протираючи настоянкою мої садна і дрібні ранки. Я тільки байдуже дивилася у вікно.

Все ж таки моя остання витівка хоч і потішила принца, але була вкрай необачною. Мені вдалося втекти від Болдра лише завдяки випадковій зустрічі з Асгейром. І його несподіваному рішенню мені допомогти.

Молодший брат насварив старшого, а той спробував сказати мені, що моя перемога настала не за правилами. Довелося згадати, що ми не обговорювали такі правила, як і те, що з коней один одного скидати не можна. Болдр насупився, але все ж таки визнав цього разу перемогу за мною.

На галявині нас зустріли стурбовані погляди. І сповіщенню, що зловити мене не вдалося, здається, зраділи всі, крім другого принца.

Асгейр повертався до палацу разом із нами. Як тільки Інгрід побачила біловолосого поряд зі мною, то спочатку пропалила мене обуреним поглядом, у відповідь на який я лише знизала плечима, а потім невдало наступила на ногу, зненацька підвернувши її. Третьому принцу довелося допомагати леді Хаген: вона заявила, що тепер не може сама їхати на коні й зайняла місце перед маршалом на його світлому скакуні.

- Не хвилюйся, Альбо, зі мною не трапилося нічого особливого.

- Нічого? - обурено пискнула Альба. Потім озирнулася на двері, за якими сидів Коррадо, і понизила голос:

- Та слуги вже обговорюють як за вами мілаїрський принц ганявся. Леді, то маршальська рижуха може дозволити собі кататися в одному сідлі з чоловіком, та на шию йому вішатися прилюдно. А ви ж ольдовійка! Істинно в Діла вірите. У вас і освіта, і виховання, і репутація. Герцог за дружину б іншу не взяв. Не можна вам так себе компрометувати!

- Знаю, - зітхнула я, все ще дивлячись у вікно на осіннє небо. Альба завмерла, задумалася, потім постаралася заглянути мені у вічі:

- Вони поїдуть, леді. Награються та зникнуть. Повернуться до своєї Мілаїри, до своїх норовливих жінок. А ви залишитеся з нами, з колишніми ольдовійцями.

- Я правда розумію це, Альба, досить, - благала я, нарешті, обертаючись до дівчини. - Мені зараз доводиться думати про все одразу! Як не посваритися з маршалом, як розважити другого принца, як зберегти обличчя перед своїми підданими та... як залишитись чистою перед власною совістю.

Я замовкла та подивилася в далечінь. Тіло наповнила важка втома. Мене втомлювала вічна тривога, постійне очікування неприємностей, щодня нові справи на благо герцогства.

- Знайди Назаріо, Альбо, я хочу поговорити з ним. Нехай підійде до мого кабінету.

Дівчина закінчила з моєю зачіскою, встала і, вклонившись, вийшла. Я ще кілька хвилин сиділа просто дивлячись перед собою, а потім піднялася і попрямувала в коридор. Бруно повинен сьогодні повідомити Даріо де Шальє, щоб він залишив замок. В ідеалі, я хочу, щоб він зник із Валуа, а краще і взагалі з Ольдовії. Я почуваюся так, наче мене посадили на бочку з порохом, поки маркіз тут.

Але біля дверей кабінету на мене чекав не констебль.

Побачивши відвідувача, що вальяжно притулився спиною до стіни й задумливо розглядав мене, я завмерла. Повільно схилила голову:

- Ваша Високість, чим зобов'язана?

- Вас не було на вечері, світла леді, - скорботно похитав головою Болдр. Плавним рухом він відлип від стіни та став навпроти мене, не витягаючи рук з кишень штанів. Жовтоокий погляд вільно нишпорив по моєму тілу: - Я турбувався про вас.

- Дякую, лорде Болдр, - я ще раз стримано кивнула. - Я втомилася на полюванні й не хотіла псувати вам настрій своїм втомленим виглядом.

- Повірте, люба герцогиня, ви виглядаєте чудово. І я дуже засмучений, що ви позбавили мене можливості бачити вас за столом.

- Прошу вибачити мені, світлий лорде, але моє самопочуття не дозволило мені з'явитися в їдальні, - без частки каяття лагідно повідомила я. – Я компенсую це завтра. Можливо, потрібно покликати покоївку, щоб вона підготувала вам розслаблюючу ванну? У замку є неймовірні ароматичні солі та олії.

Чоловік не відповів, він продовжував так само гидко посміхатись і оглядати мене, хоча мені здавалося, що такими темпами лорд уже давно мав вивчити мене вздовж і впоперек. Я хотіла було ввічливо попрощатися і вирушити самій на пошуки радника, але принц зробив крок уперед:

- Резеда-Сандра, - його голос став нижчим і хриплішим, зіниці розширилися: - Вам казали, що ваша порядність неймовірно спокуслива?

- Мені казали, що це правила гарного тону, - відповіла я, відчуваючи, як до моїх щік приливає кров. Сподіваюся, у світлі масляної лампи це не буде так помітно. А принц зробив уперед ще кілька кроків, опинившись ближче до мене: - Ви розумна, покірна, обурливо гарна і... така невинна.

На останньому слові чоловік нахилився вперед і втягнув носом повітря, наче хижак, прикидаючи, чи варто їсти спійману дичину. Не витримавши, я відвернулася. Серце шалено калатало в грудях. Гунари явно поставили собі за мету довести мене до серцевого нападу.

- Ммм, а як ви чудово пахнете.

- Ви теж можете так пахнути, після ванни з аромамаслами, - відрізала я, відступаючи на крок. Болдр насмішкувато пирхнув і теж подався вперед, як нарешті з-за рогу з'явився мій порятунок.

- Ваша світлість! - гукнув мене Назаріо, прискоривши крок. Принц прикро цокнув язиком біля моєї скроні й відсторонився. Бруно йшов у компанії двох озброєних воїнів. Він вклонився Болдру, вітаючи, та звернувся до мене:

- Леді, термінова справа. Бертолдо обікрали!

- Скоріше, ходімо, - не приховуючи полегшення, поспішила я, огинаючи принца. - На добраніч, світлий лорде.

- Чекатиму вашої завтрашньої компенсації, - весело відгукнувся чоловік. І я здригнулася, усвідомлюючи, що це далеко не кінець нашого протистояння.