Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Бертолдо справді обікрали.
Один із його підмайстрів напився з друзями та поцупив з майстерні прототип нового винаходу.
"Просто похвалитися".
Знайшли горе працівника швидко і тепер він сидів, насупившись і скорботно схиливши голову. Коли ми прибули втрата вже була повернута на місце, трохи пом'ята і забруднена, але цілком ціла.
А ось Бертолдо затіяв неабияку істерику, з биттям посуду, лайкою та криками. Йому здавалося, що його винаходи хотіли продати мілаїрцям.
Загалом у цій ситуації я виконувала скоріше заспокійливу роль, запевнивши винахідника, що я неймовірно ціную його. І його роботи, без його відома, більше не покинуть навіть його майстерні. А працівника він може звільнити. Але Бертолдо швидко відійшов і підмайстра залишив, лише премії позбавив.
Ще в кареті дорогою сюди я пояснила констеблю, що нам потрібно позбутися маркіза де Шальє. Я його не бачила, говорити з ним вирушив сам Назаріо. Але назад я їхала із почуттям легкості й надією, що дуже скоро позбавлюся цього тягаря.
До палацу ми повернулися опівночі.
Коррадо в супроводі няньок зустрів мене у холі.
- Любий, - відкинувши етикет, я швидше підійшла до хлопчика і нахилилася, стурбовано заглядаючи в чорні очі: - Що трапилося?
- Він обіцяв мене вбити, - тихо прошепотів Коррадо, і я злякано відсахнулася, озираючись довкола. Бруно та охорона завмерли. Неподалік стояли стривожені Альба та Ромілда.
– Хто? Хто таке сказав тобі?
- Той, хто в стінах, - ледве ворухнув губами пасинок, дивлячись повз мене. – Він підслуховує.
Я розгубилася і безпорадно обернулася на Назаріо. Він лише здивовано дивився на мене, нічого не почувши зі слів спадкоємця герцога. Я хотіла озвучити почуте констеблю, але вчасно прикусила губу і подивилася на пасинка.
Він підслуховує? Хто це? Слуга? Ворог?
Він з'явився після приїзду мілаїрців. Хтось із них?
Чи плід уяви дитини?
- Виставити охорону біля кімнати Коррадо, - наказала я. Констебль не сперечався. А я взяла сумного хлопчика, за руку і повела в кімнату.
Ромілда та Альба стверджували, що надовго кімнату не залишали та самі нічого підозрілого не чули.
***
Наступний день почався не так жахливо, як я підозрювала. За сніданком усі були вкрай стримані. Болдр про щось роздумував, Асгейр не приділяв мені уваги, односкладно відповідаючи на розпитування Інгрід. За ходом їхньої розмови уважно стежила Меріт. Домініка про щось говорила з Фолкором. Назаріо, обговоривши зі мною та принцесою погоду, продовжувати світську бесіду не намагався. Зі мною він і так незабаром опиниться в кабінеті, допомагаючи розбирати справи герцогства, а з мілаїрськими гостями він намагався спілкуватися якнайменше. Останнім на це явно було байдуже.
Столову я та Назаріо покидали перші. Розпрощавшись з рештою і побажавши доброго дня, я вже майже переступила поріг, як пролунав життєрадісний голос Болдра:
- Світла Резеда-Сандра, - гукнув він мене і, зустрівшись поглядом, повідомив: - Вчора ви пообіцяли мені компенсацію. Я визначив її розмір.
Мої очі розширилися, а брюнет променисто посміхнувся, задоволено примруживши жовті очі:
- Щоб я не став доносити королю про ваше неповажне ставлення до принца крові, сьогодні ввечері ви прийдете в мої покої.
- Навіщо? - хрипко і приречено вирвалось у мене. Поруч скреготів зубами констебль.
- Розважати мене, - знизав плечима Болдр, ніби це зрозуміло. - Що ви вмієте? Співати чи...
- Мені шкода, Болдр, - раптом перебив принца гортанний голос, і зі свого місця підвівся Асгейр. - Але твоєму плану не судилося справдитися. Леді Сандра цього вечора гратиме для мене.
- Так не чесно, брате! - обурився мілаїрець. Він навіть постарався вскочити зі свого стільця, але Білий Кат, проходячи повз, однією рукою натиснув йому на плече, різко посадивши назад.
- Ти спізнився, Болдр, - і з цими словами він вийшов із зали, пропустивши здивовану мене вперед.
Я як у тумані дійшла до кабінету і прокинулася тільки опустившись на стілець. Зі мною залишився лише Назаріо. Він стояв біля вікна і похмуро дивився в далечінь.
- Що на них найшло?
- Два брати змагаються в полюванні на особливо цінного звіра, - зло пирхнув чоловік. - Мілаїрці зарвалися! Вибачте, Ваша Світлість, але в цій ситуації ви дійсно як маленьке безпорадне звірятко. Ми не можемо допустити, щоб ви сьогодні пішли до жодного з братів. Нам потрібно...
- Ні! - я стукнула долонею по столу. Бруно здивовано обернувся, а я продовжила тихіше: - Я бачу на вашому обличчі, що ви задумали щось нехороше. Нам не можна псувати стосунки з мілаїрцями зараз. Вони вже перебувають у замку, вони просто знищать нас. Тому чи візьмуть вони мене силою чи я підкорюсь – питання виключно часу. Головне... правильно піднести це підданим. Але у нас зараз є справи важливіші. Прошу вас, Назаріо, розкажіть мені про ситуацію в Преарі.
Констебль зміряв мене задумливим поглядом, але все-таки повільно кивнув і сів навпроти, розгорнувши перший сувій.
Найприємнішою новиною за сьогодні стало те, що Бертолдо особисто вивіз із Вомон-ле-Тіссен колишнього підполковника, під виглядом свого помічника, а повернутися обіцяв один.
За недовгий час свого правління я вже була задоволена результатами, яких ми змогли досягти. Рівень голоду помітно знизився, як і відсоток податків. Я дала добро міським управителям, щоб податок з міст переважно залишалися на потреби самих населених пунктів, і лише частина прямувала до замку.
У кількох великих містах збудували годинникові механізми, розміщували їх на вежах у центрі міста. Бертолдо виїжджав особисто наставляти працівників, але незмінно швидко повертався та продовжував працювати над новими винаходами. У замку намагалися налагодити виробництво окулярів, як назвав компактні лінзи винахідник.
З Назаріо ми вирішили, що більшу частину земель, яка досі належить герцогу і придатна для вирощування культур, потрібно під невелику щоквартальну плату видавати підприємцям, які не могли її відразу купити. Наразі про це велися переговори.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.