Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"

Минуло два дні моїх мук. Калеан не сказав ні слова про те, що трапилося, крім розпитування деталей мого викрадення. Все це обговорили на сімейній нараді, було зроблено логічні висновки, внаслідок чого мене замкнули вдома. Калеан відсторонився, розмовляє зі мною лише у справах. Кілька разів намагалася з'ясувати, чому він так поводиться, але безуспішно. Навіть сексу не було два дні. Щовечора каже, що втомився та відвертається. Вранці я прокидаюся в його обіймах, але й це він робить без слів, ніби випадково притискає мене до себе уві сні.

- Калеане, нам треба поговорити.

- Мені час на роботу, - цей сухий тон чую вкотре останнім часом.

- Чому ти так поводишся? - Переходжу на емоції, тому що тримати в собі вже немає сил. – Я не винна у тому, що сталося! Я лише пішла в туалет!

- Я знаю, Ені. Ти мені це вже пояснюєш вшосте.

- Тоді чому ти сердишся на мене? – майже кричу на свого чоловіка, не боячись його гніву. Краще нехай крикне у відповідь, ніж це розриваюче мовчання. - Скажи мені, що не так?

- Ені, мені час на роботу, - ухиляється вкотре.

- Це єдиний час, коли ми можемо поговорити. Потім ти вирішуватимеш якісь справи з братами, а до мене тобі діла не буде! І відвернешся знову ввечері, переконуючи, що дуже втомився і хочеш спати! - У мені розростається гнів. - У тебе з'явилася інша? Ти розчарувався в призначенні і в мені, тому так поводишся? Скажи мені правду!

Кричу через біль, найбільше боюся, що він підтвердить мої припущення. Знову мовчання, обличчя непроникне. І припустити не можу, здивували його мої слова, обурили чи розлютили.

- Не вигадуй, Ені.

- Тоді говори зі мною відверто! Ти навіть не уявляєш, як складно вливатися в сім'ю, де всі один одного знають з дитинства. Я серед вас зовсім чужа людина. І єдиний, хто повинен допомогти мені адаптуватися – це мій чоловік. Але ти вернеш носа від мене! Скажи, у чому я винна!

- Ти ні в чому не винна, – відповідає спокійно.

- Я ніколи не буду тобі така близька, як брати і сестра, але ти не даєш мені навіть шансу наблизитися до тебе!

З моїх очей уже ринули сльози. Я сиджу на зім'ятому ліжку, притискаю до себе подушку. Одночасно хочу ридати і рвати все довкола. Калеан мовчить, але поки що не пішов. Дивиться на мене, я не підводжу голови.

- Я хочу до мами, - шепочу крізь сльози, - відпусти мене до мами.

- Ти маєш залишитися тут.

- У безпеці – так! Немає нічого більш задушливого, ніж твоя безпека. Сам ти байдужий до мене, твої рідні вже зляться, бо від мене багато проблем. Отпусти ж мене, і всім буде добре!

- Не смій так казати, Еніро, - не кричить, але каже грізно.

- Я втечу, - кажу твердо, але схлипуючи, - не можу більше терпіти твоє ставлення до мене.

- Еніра-Белль…

- Призначені теж розлучаються, правда? - Мої ж слова ріжуть мене по серцю.

- Ені, - Калеан сів поруч, - добре, давай поговоримо, але я не знаю, що ти хочеш почути, чого ти чекаєш від мене.

- Чому ти віддаляєшся? Чому не хочеш мене?

- Я хочу тебе, як і раніше, - відповів лише на друге запитання, чекаю на продовження, але він мовчить, поглядаючи на годинник.

- Ти мене ігноруєш, не відповідаєш на запитання, як і зараз теж, не зважаєш на мої бажання, забороняєш робити те, що я хочу. Що трапилось, поки я була на острові? Чому ти так змінився? Знову в чомусь підозрюєш, але не даєш шансу виправдатися, бо я не знаю, які думки в твоїй голові, - у мене почалася істерика, плачу надривно.

- Ені, - Калеан притягує мене до себе, сідає навколішки, притискає до грудей. Я вже заливаю його ідеальну сорочку, - тебе не було дві години, я ледь не збожеволів... Я виявив твою пропажу відразу ж. Спробував перемістити тебе назад, переміститися до тебе, встановити твоє місце за браслетом, я випробував сотню заклинань, але це не дало результату. А за півгодини я перестав відчувати тебе, ніби ти назавжди зникла. Я ніколи в житті не переживав такого страху, як у той момент.

Калеан зробив паузу, втягнув з шумом повітря. Я відчуваю, як важко йому говорити, як він добирає слова. Розумію, що примусила його до відвертої розмови, але цим же розбурхала хвору рану сильного чоловіка.

- Дві години я прожив з думкою, що ти загинула... Моє серце розбилося на дрібні уламки, і я впав у розпач. Я просидів у кабінеті весь час, поки тебе не було. Я пропустив би сигнал на браслеті, якби Елім не висмикнув мене з тієї прірви, в яку мене загнали власні думки. Вони з Кірамом продовжували тебе шукати, а я сидів без руху, вважаючи, що все марно. Це були найважчі дві години у моєму житті.

- Калеане, - шепочу крізь схлипи, притискаюся до його торсу, - але я ж тут, зі мною все гаразд. Нема чого від мене відвертатися. Ти ж мусив зрадіти, що я жива.

- Так, Ені. Я зрадів, звісно. А потім ти розповіла мені про Діена, який втратив свою призначену, і я зрозумів, що міг ось так раптово втратити тебе. І я звинувачую себе в тому, що трапилося, тому що я не зміг тебе захистити, не зміг врятувати. Якби не той хлопець…

Він проковтнув, я зрозуміла, що думку продовжувати не буде, і так ясно, що він мав на увазі. Я відчула себе егоїсткою. Стало соромно за гнів, істерику, сльози.