Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Розділ 19
Якби можна було спинити час, поставити його на паузу, я б це неодмінно зробила. Мені кортіло зупинити його, щоб безкінечно насолоджуватися хвилинами щастя в обіймах коханого.
Я прокинулась і просто лежала поруч з Леонідом, слухаючи його дихання. Він обіймав мене рукою, притулившись до мене. Я відчувала ледь вловимий аромат парфумів, якими пахла його шкіра. Їх запах був неймовірним!
Була досить рання година, за вікном ще було темно. Обережно, щоб не розбудити Леона, я потягнулась за телефоном, щоб відключити будильник. Він ще не встиг спрацювати. Я подивилась на екран – годинник показував шосту п’ятнадцять.
Мені було незвично прокидатися спозаранку. Зазвичай будильник, що дзвонив в сьомій ранку, з горем пополам змушував мене встати з ліжка.
Не дивлячись на досить ранню годину, я почувала себе відпочившою й достатньо бадьорою. Для мене це було не звично, адже я була ще тим соньком.
Я знала, що невдовзі прокинеться й Леон. За ті дні, що я лежала тут хворою, я звикла до його ранніх підйомів.
Потихеньку, щоб не створювати зайвого шереху, я вибралася з Леонових обійм і встала з ліжка. Я вийшла з кімнати, причинивши за собою двері.
Підсвічуючи телефоном, я попрямувала до кімнати, де вчора в нас був романтичний вечір. Легко ступаючи босими ногами по трояндовим пелюсткам, я підійшла до вікна. За ніч сніг засипав все довкола, зробивши місто білосніжним. На дорогах працювали снігоприбиральні машини, звільняючи від снігу автомобілям шлях. В будинках навпроти де-не-де засвітлювалось світло у вікнах. Місто починало прокидатися.
Я нахилилась і зібрала пелюстки в жменю. Білі й червоні, вони так красиво поєднувались між собою. Мені було зрозумілим, чому Леон обрав саме ці троянди. Колись давно я читала, що означає їх колір. Троянда білого кольору являється символом світлого й чистого кохання, невинності й вірності. Червоні троянди символізують пристрасть і бажання, істинне кохання. Вони доповнювали одне одного, немов промовляючи: «Ти і я – одне ціле».
Поки Леон спав, я мала нагоду прийняти душ і заварити для нас ароматної кави, яку я любила готувати. «Давно я цього не робила» - подумала я. Останній раз я заварювала каву вдома, ще до свого від’їзду до Києва.
Швидко ополоснувшись в душі, я одягнула халат і пройшла на кухню. Я з насолодою ступала босоніж по теплому кахлю, яким була встелена підлога. Наповнивши турку водою, я поставила її на плитку.
Процес заварювання кави завжди був для мене особливим. Наче я варила магічний еліксир, який поволі булькотів у джезві. Такою мені вона смакувала по-інакшому. Смачніше, ніж з кавового апарату.
- Доброго ранку, крихітко! – промовив Леонід. Він підійшов і м’яко поцілував мене.
Я не почула, як він прийшов. Леон стояв в самих лиш боксерах, і його оголене тіло виглядало напрочуд сексуально.
- Доброго ранку, коханий. – сказала я, дивуючись, з якою легкістю я промовила це слово, яке раніше не могла вимовити.
Я взяла два горнятка й наповнила їх кавою.
- Який аромат! – захоплено вигукнув Леонід, роблячи глибокий вдих з насолодою заплющивши очі. Він присів за стіл, взяв горнятко й зробив ковток. – Неперевершений смак!
- Мені така кава смакує найбільше. – сказала я і теж відпила кави.
- Тепер і мені теж. – посміхаючись, промовив він. – Ти сьогодні рано прокинулась. Погано спала?
- Ні. Навпаки, я чудово виспалась. – сказала я. - І прекрасно себе почуваю.
- Поїдеш на пари машиною? – спитався Леонід. - Я сяду поруч, щоб ти була впевненіша. – запропонував він.
- Ем… Я якраз думала над цим. – розгублено сказала я. – Мені не хотілось би їздити машиною в універ. Принаймні, поки що.
- Ти відчуваєш страх? – з турботою в голосі запитав він.
- Не в тому справа. – заперечила я. – Якщо ти не проти, я б хотіла щоб ти і надалі забирав мене з пар. Не хочу втрачати час, який ми проводимо разом, вертаючись додому.
- Звичайно, що не проти. – лагідна посмішка торкнулась його вуст. – Буду відвозити і забирати тебе з навчання. Але ж ти розумієш, щоб не втратити навички водіння, тобі потрібно сідати за кермо?
- Знаю. Буду їздити в магазин за покупками. – сказала я і розсміялася.
- Для початку й того вистачить. – сміючись, погодився Леонід.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назавжди, Уляся Смольська», після закриття браузера.