Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Чекає на вас, — була відповідь.

Фенцзє підвелась, попрощалася з господарями й вийшла разом із Баоюєм.

Пані Ю та інші провели їх до великої зали. Всюди яскраво горіли світильники, на червоному парадному ґанку стояли в очікуванні служниці та служники.

Цзяо Да, скориставшись тим, що Цзя Чжень відлучився, встиг напитися й заходився паплюжити головного управителя Лай Ера:

— Шахрай! Лиходій! Слабких кривдиш, а сильних боїшся! З гарними дорученнями інших посилаєш, якщо ж треба кого-небудь проводити серед ночі, — відразу до мене! Виродок! Черепашаче поріддя! Горе-управитель! Не на своє місце сів! Мені, панові Цзяо Да, ти й у підметки не годишся! Всі ви тут вилупки! І мені, панові Цзяо Да, на все наплювати!

Саме коли Цзя Жун проводжав Фенцзє до коляски, Цзяо Да лаявся особливо люто, і ніхто не міг його вгамувати. Цзя Жун не витерпів, прикрикнув на нього, але й це не подіяло, тоді він коротко наказав:

— Зв’язати! Протверезиться, тоді запитаємо, якого чорта він ліз на рожен!

Але чого вартий був Цзя Жун в очах Цзяо Да? І Цзяо Да з криком накинувся на нього:

— Кинь свої панські замашки, братику Цзя Жун! Ще молоко на губах не обсохло! А все туди ж! Навіть батько твій і дід не задирали носа перед Цзяо Да! Кому ви зобов’язані тим, що стали чиновниками, прославилися й розбагатіли? Цзяо Да! Твій предок, що поклав початок вашому роду, завдяки мені колись залишився живим, а ви, замість того щоб мені дякувати, удаєте із себе панів! Мовчи краще, ще слово, і мій ніж стане червоним від твоєї крові!

Фенцзє, що вже сиділа в колясці, з обуренням сказала:

— Чому ви терпите цього негідника? Довідаються рідні й друзі, засміють, скажуть, немає у вас у домі порядку.

— Ваша правда, — підтакнув Цзя Жун.

Служники, бачачи, як розбушувався Цзяо Да, кинулися на нього, повалили на землю, зв’язали й потягли на стайню. Цзяо Да ще більше розлютувався, пом’янув міцним словом самого Цзя Чженя, а потім почав кричати, що піде в храм предків оплакувати свого пана — Нінго-гуна.

— Пан і уявити собі не міг, — репетував він, — що народяться такі тварюки! Злодії, снохачі розпрокляті! Ваші баби ваших же малолітніх братів «підгодовують»! Думаєте, я не знаю?

Тут уже він таке верзти почав, що перелякані служники ще тугіше затягли на ньому мотузки, а рот набили землею й кінським гноєм.

Фенцзє й Цзя Жун удали, начебто не чують. А Баоюй не стерпів і запитав:

— Сестро, що значить «снохачі»?

— Не мели дурниць! — прикрикнула на нього Фенцзє. — Старий шкарбун напився й верзе всяку нісенітницю, а ти мало того що прислухаєшся, так іще розпитуєш, що та як! Ось підожди, розповім матінці, подивимося, чи погладить вона тебе по голівці за це!

Переляканий Баоюй почав її благати не скаржитися матері й пообіцяв:

— Люба сестро, я ніколи більше не вимовлю цього слова.

— От і добре, — полагіднішала Фенцзє й, щоб остаточно заспокоїти Баоюя, додала: — Коли повернемося додому, розповімо бабусі, що ми запросили Цінь Чжуна навчатися в нас у школі, — нехай звелить повідомити про це вчителеві. Для нас зараз це найголовніше.

Поки вони розмовляли, коляска в’їхала у ворота палацу Жунго.

Що було далі, ви довідаєтеся з наступного розділу.

Отже, Баоюй і Фенцзє повернулися додому, провідали старших, і Баоюй попрохав матінку Цзя допомогти із прилаштуванням Цінь Чжуна в домашню школу, — тоді, принаймні, у нього з’явиться друг і однокласник, гідний наслідування. Він щиро захоплювався Цінь Чжуном, його характером і манерами, і вважав, що той цілком заслуговує любові й співчуття.

Фенцзє, бажаючи допомогти Баоюю, сказала:

— Цінь Чжун якось провідає вас, бабусю!

Матінка Цзя повеселішала, і Фенцзє, скориставшись моментом, запросила її на спектакль — матінка Цзя, незважаючи на похилий вік, захоплювалася театром.

Через день і пані Ю з’явилася запрошувати матінку Цзя, і та, взявши з собою пані Ван, Дайюй і Баоюя, вирушила в палац Нінго дивитися виставу.

До полудня матінка Цзя втомилася й повернулася додому. Пані Ван, яка полюбляла тишу та спокій, наслідувала її приклад. Після того, як вони пішли, Фенцзє відчула себе вільнішою,