Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

«Не дивно, що старша сестра без кінця його розхвалює. Я ж, як на зло, народився в бідній родині й не можу стати його другом. Для мене щастя хоч мить побути поруч із ним!..»

Баоюй поцікавився, які книги читав Цінь Чжун, їхня розмова ставала все жвавішою, взаємна симпатія зростала.

Незабаром подали чай і фрукти.

— Вина нам не потрібно, — оголосив Баоюй пані Цінь, — нехай поставлять на маленький кан у внутрішній кімнаті фрукти, ми підемо туди, щоб не заважати іншим.

Із цими словами він підвівся й разом із Цінь Чжуном вийшов у внутрішні покої.

Пані Цінь запросила Фенцзє пити чай, а сама ввійшла до Баоюя і сказала:

— Твій племінник молодий і недосвідчений, якщо він дозволить собі яку-небудь брутальність, не ображайся на нього, скажи мені! Він соромливий, але при цьому впертий і перекірливий.

— Добре, — засміявся Баоюй.

Пані Цінь дала ще кілька вказівок братові й повернулася до Фенцзє.

Через якийсь час від Фенцзє та пані Ю прийшла служниця запитати, чи не треба чого-небудь Баоюю.

Баоюй відповів, що не треба, і продовжував розпитувати Цінь Чжуна про його життя.

Цінь Чжун охоче розповідав:

— Наш домашній учитель торік відмовився від мене, а батько мій уже старий, слабий, до того ж зайнятий службовими справами й ніяк не може підшукати іншого вчителя. Весь цей час я повторював пройдене. Але одному займатися погано, ні з ким навіть обговорити прочитане...

Баоюй перебив Цінь Чжуна:

— Авжеж, погано! А в нас у родині є своя домашня школа. Там навчаються діти й молодші брати наших далеких родичів, тих, що не можуть наймати вчителів. А мій учитель виїхав до себе на батьківщину й зовсім занедбав заняття. Батько хотів віддати мене в школу, аж поки повернеться вчитель, аби я не забув пройдене. Але бабуся не погодилася, — сказала, що в школі занадто багато дітей і всі, напевно, пустують. До того ж кілька днів я прохворів. Виявляється, і ви тепер без учителя. Так чому б вам не сказати батькові, коли повернетеся додому, що ви хочете відвідувати нашу домашню школу? Відвідували б разом, і це пішло б нам обом на користь.

— Мій батько завжди скаржився, що йому важко утримувати вчителя, — з посмішкою відповів Цінь Чжун. — Від нього ж я чув, що у вас гарна безкоштовна школа, але без сприяння панів туди не вступиш. А турбувати панів такими дрібницями якось ніяково. Замовте за мене слівце, і я готовий робити для вас геть усе: навіть мити тушницю й розтирати туш. До того ж удвох веселіше. Ми зможемо постійно розмовляти, пізнаємо радість дружби. І батьки будуть задоволені.

— Не турбуйтеся, — перебив його Баоюй. — Ми поговоримо із чоловіком вашої сестри й дружиною пана Цзя Ляня. Потім ви скажете про це батькові, а я — бабусі, і впевнений — справа залагодиться.

Поки вони розмовляли, настав час засвічувати лампи. Баоюй і Цінь Чжун вийшли до інших гостей, саме коли закінчилася гра в доміно й провадилися підрахунки. Виявилося, що пані Ю та пані Цінь програли на частування, і вирішено було частування це влаштувати післязавтра. Незабаром подали вечерю.

— Треба б послати двох служників провести Цінь Чжуна, — сказала пані Ю, помітивши, що стемніло.

Служниці вийшли передати наказ, а Цінь Чжун підвівся й почав прощатися.

— Хто піде проводжати Цінь Чжуна? — запитала пані Ю в служниць.

— Хотіли доручити це Цзяо Да, — відповіли ті, — але він напився й вилаяв нас!

— Вічно ви до нього пристаєте! — з докором мовила пані Ю, їй підтакнула пані Цінь. — Цьому дивакові нічого не можна доручати!

— Усі кажуть, що ви занадто добрі! — не витримала тут Фенцзє. — Як можна так розпускати слуг?

— Хіба ти не знаєш, хто такий Цзяо Да? — здивувалася пані Ю. — Навіть пан Цзя Чжен багато чого йому прощає, і твій старший брат Цзя Чжень теж. Адже Цзяо Да у молодості чотири рази побував у походах із самим Нінго-гуном, витягнувши його з купи мертвих тіл, виніс на собі з поля бою, словом, урятував йому життя. Цзяо Да сам голодував, а панові добував їжу. Два дні в них не було ні краплі води, він роздобув півчашки для пана, а сам пив кінську сечу. Через те йому так і потурають. Покійний Нінго-гун дуже цінував Цзяо Да, хто ж посміє тепер його кривдити? До того ж він старий, не піклується про своє добре ім’я, нап’ється й ну лаяти всіх без розбору. Я давно звеліла управителю не давати йому ніяких доручень — нехай спокійно дожива свого віку.

— Чому ж я не знаю цього Цзяо Да? — здивувалася Фенцзє. — На мою думку, у вас просто бракує рішучості. Відправили б його куди-небудь подалі в село. — Вона звернулася до служниці: — Наша коляска