Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Баоюй провів матінку Цзя додому, дочекався, коли вона ляже, і хотів повернутись додивися спектакль, але йому видалося незручним турбувати пані Цінь. Тут він згадав про Баочай, вона була хвора, і вирішив її провідати.

Прямо до неї вела з будинку невелика хвіртка в задній стіні, але Баоюй, побоюючись, як би хто-небудь не став йому докучати по дорозі або ж не зустрівся батько, що ще гірше, пішов манівцями.

Мамки й няньки, що супроводжували Баоюя, думали, що той буде переодягатись, але, на їхній великий подив, він з’явився в колишнім убранні й попрямував до других воріт. Мамки й няньки кинулися за ним, вирішивши, що він знову збирається в палац Нінго дивитися спектакль. Одначе Баоюй, дійшовши до прохідної зали, зненацька повернув на північний схід, обігнув головну залу і зник. Тут, як на зло, він натрапив на двох молодих джиґунів, Чжань Гуана й Шань Піньженя, нахлібників із їхнього дому. Вони, регочучи, кинулися до Баоюя. Один обхопив його за талію, інший став тягти за руки.

— Ах, дорогий братику! — навперебій вигукували вони. — Нарешті ми з тобою зустрілися. Ця зустріч для нас — як чудовий сон!

Побалакавши трохи, вони пішли.

Їх окликнула мамка:

— Ви йдете до старого пана?

— Так, так, — закивали вони і, сміючись, додали: — Старий пан відпочиває в кабінеті Сонного схилу.

Їхня відповідь і тон, яким це було сказано, насмішили Баоюя. Але він не став затримуватися й, скориставшись тим, що поруч нікого немає, кинувся стрімголов у той бік, де був двір Грушевого аромату.

У цей час головний доглядач комор У Сіньден і комірний староста Дай Лян у супроводі п’яти прикажчиків вийшли з контори й помітили Баоюя. Вони відразу ж виструнчились. І тільки торговий посередник Цянь Хуа, що багато днів не бачив юнака, підбіг до нього, опустився на коліна й запитав про здоров’я. Стримуючи посмішку, Баоюй жестом звелів йому підвестись.

Всі інші зі сміхом звернулися до Баоюя, кажучи:

— Нещодавно ми бачили, які гарні квадратики[119] ви малюєте, другий пане! Хоч би нам намалювали!

— Де ви їх бачили? — здивувався Баоюй.

— У багатьох місцях. Усі захоплюються ними й приходять просити.

— Це дрібниці, можна ще намалювати! — поблажливо заявив Баоюй. — Тільки нагадайте моїм служникам!

Баоюй пішов далі. Службовці почекали, поки він зникне, і розійшлися.

Але про них ми не говоритимемо, а розповімо про те, як Баоюй прийшов у двір Грушевого аромату. Спершу він провідав тітоньку Сюе, вона сиділа в оточенні служниць і щось вишивала.

Баоюй запитав про її здоров’я. Тітонька Сюе обійняла його і з усмішкою мовила:

— Сьогодні так холодно, мій хлопчику! Ми ніяк не очікували, що ти прийдеш! Сідай скоріше на кан!

І вона відразу наказала служницям подати гарячого чаю.

— А де старший брат? — запитав Баоюй.

Тітонька Сюе зітхнула:

— Він як кінь без вуздечки — цілими днями бігає, ніяк не нагуляється. Хіба він здатний хоч день побути вдома?

— А як здоров’я сестри?

— От саме до речі! — вигукнула тітонька Сюе. — Спасибі, що згадав і прислав служниць її провідати! Вона там, у внутрішніх покоях! Побудь із нею трошки, у неї тепліше. А я впораюся зі справами й також прийду, побалакаємо.

Баоюй проворно зіскочив з кана, побіг до дверей і ривком відкинув червону шовкову фіранку. Баочай сиділа на кані й вишивала.

Дівчина була одягнена вишукано, але просто. Стьобаний халат медового кольору, темно-червона безрукавка, шита золотими та срібними нитками, вже не нова, жовта спідниця з набивного сатину. Чорне, блискуче, мов лак, волосся стягнуте вузлом.

Вона була небалакуча, частіше мовчала, і тому її вважали недалекою. Підлаштовуватися до людей вона не вміла.

Пильно дивлячись на неї, Баоюй з порога запитав:

— Ти видужала, сестро?

Баочай підвела голову, побачила Баоюя, підхопилась і з легкою усмішкою мовила:

— Так, видужала. Спасибі, що ти такий уважний!

Вона запропонувала Баоюю сісти і звеліла Ін’ер налити йому чаю.

Запитуючи про здоров’я старої пані, тітки та сестер, Баочай не зводила очей з інкрустованого перлами золотого ковпачка, що охоплював вузол волосся Баоюя, і пов’язки на лобі із зображенням двох драконів, що граються перлиною. На Баоюї був халат із вузькими рукавами, підбитий лисячим хутром, з візерунком із драконів, пояс із витканими золотою та срібною нитками метеликами, прикрашений бахромою, на шиї — замочок довголіття, амулет з ім’ям і «коштовна яшма»