Читати книгу - "Нескінченна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Але, потрапивши туди, у Храм Тисяч Дверей, - далі допитувався Бастіян, - я зможу звідти кудись вийти?
- Так, - відповів лев, - але й це далеко не так просто, як у звичайних будівлях. Тому що через лабіринт тисяч дверей ти зможеш пройти, тільки якщо в тебе є справжнє бажання. Той, хто не має такого бажання, змушений блукати доти, доки не зрозуміє, чого він насправді хоче. Іноді це триває надзвичайно довго.
- Та як же знайти оті двері, через які можна буде увійти у храм?
- Цього треба запрагнути.
Бастіян надовго замислився, а тоді мовив:
- Дивно якось, що не можна просто отак собі взяти - і забажати що хочеш. І взагалі, звідки беруться наші бажання? І що це таке - бажання?
Ґраоґраман уважно подивився на хлопця, однак нічого не відповів.
Через кілька днів між ними відбулася ще одна надзвичайно важлива розмова. Бастіян показав леву напис на зворотному боці Сяйва.
- «Роби що хочеш» - про що тут ідеться? - запитав він. - Адже це означає, що я маю право робити все, що заманеться, хіба ж ні?
Ґраоґраманова морда раптом страшенно споважніла, а його очі запалахкотіли.
- Ні, - відказав він, і то був глибокий, громовий рик. Це означає, що ти повинен іти за своїм Істинним Прагненням і здійснювати його. Знай, що на світі немає нічого важчого.
- Моє Істинне Прагнення? - перепитав вражений Бастіян. - Не розумію. Що це таке?
- Це твоя власна сокровенна таємниця, від тебе прихована.
- Як же мені її довідатися?
- Ідучи шляхом бажань: від одного до другого. І так аж до останнього. Саме воно приведе тебе до твого Істинного Прагнення - до того, чого ти хочеш насправді.
- Мені не здається, що це аж так складно, - зауважив Бастіян.
- З усіх шляхів цей - найнебезпечніший, - мовив
лев.
- Чому? - запитав Бастіян. - Я нітрохи не боюся.
- Йдеться не про те, чи ти боїшся, - прогримів Ґрао- ґраман. - Просто цей шлях вимагає щонайвищої правдивості та уваги, бо іншої такої дороги, де настільки легко заблукати, нема.
- Ти маєш на увазі, що в нас, очевидно, не завжди добрі бажання? - не відступався Бастіян.
Лев ударив хвостом по піску, на якому лежав.
Він притис вуха до голови і наморщив ніс, із його очей посипалися іскри. Бастіян мимоволі аж втиснув голову в плечі, коли Ґраоґраман прорік голосом, від якого задвигтіла земля:
- Що ти знаєш про те, що таке Бажання! Що ти знаєш про те, що таке добре!
Згодом Бастіян багато розмірковував про ці слова. Та є речі, які не збагнеш, лише розмірковуючи: їх треба спізнати на власному досвіді. Отож сталося так, що - вже набагато пізніше, багато чого переживши, - Бастіян пригадав Ґрао- ґраманові слова і почав їх розуміти.
Тим часом із Бастіяном знову відбулися певні зміни. До всіх дарів, які він прийняв після зустрічі з Місяцівною, тепер додалися ще й відвага і мужність. І, як завжди, натомість щось зникло. Отож Бастіян забув, як він раніше усього лякався.
І оскільки тепер уже не було нічого, чого б він боявся, в ньому - спершу невиразно, а потім дедалі виразніше - почало визрівати нове бажання. Він більше не хотів бути сам. Бо навіть коли він був зі Строкатою Смертю, вів у певному сенсі залишався сам. Йому захотілося виявити свої здібності перед іншими, захотілося, щоби ним захоплювалися. Бастіян запрагнув зажити слави.
Якось уночі, вже вкотре спостерігаючи, як проростає, а тоді росте і буяє Перелин, він зненацька відчув, що це, либонь, востаннє, що саме у цю хвилину вія прощається зі світляним Нічним Лісом. Він почув свій внутрішній голос, і цей голос покликав його у дорогу.
Бастіян востаннє поглянув на мерехтливе буяння барв, а тоді зійшов униз, до печери-гробниці Ґраоґрамана і вмостився на східцях. Хлопець не зміг би сказати, на що чекає, але знав, що цієї ночі йому не вільно лягати спати.
Але, мабуть, сидячи, він усе-таки задрімав, бо зненацька підхопився - так, наче хтось покликав його на ім’я.
Двері, що вели до його кімнати, розчахнулися. Зі щілини у темінь печери впала довга смуга червонуватого світла.
Бастіян підвівся. Невже це таки сталося? Невже саме цієї миті саме ці двері перетворилися на вхід до Храму Тисяч Дверей? Він нерішуче підійшов до щілини і спробував якось туди зазирнути. Але нічого не вдавалося розгледіти. А тим часом двері почали поволі зачинятися. Зараз він проґавить єдину можливість звідси вийти!
Він іще раз озирнувся на Ґраоґрамана, який непорушно, з мертвими кам’яними очима, сидів на своєму постаменті. Світляна смуга із напіввідчинених дверей падала просто на нього.
- Прощавай, Ґраоґрамане, і дякую тобі за все, - тихо проказав Бастіян. - Я повернуся, я ще обов’язково повернуся.
А тоді прослизнув у двері, й ті негайно за ним зачинилися. Бастіян не знав, що йому не судилося дотримати слова. І лише згодом, через багато-багато часу, від нього до Ґраоґрамана прийде посланець - таким чином обіцянку буде виконано.
Утім, це вже зовсім інша історія, і її краще розповісти якось іншим разом.
XVI.
СРІБНЕ МІСТО АМАРҐАНТ
Багряне світло повільними хвилями накочувалося на підлогу і стіни приміщення. Це була велика шестигранна кімната, яка вельми нагадувала чарунку бджолиного стільника. У трьох стінах - через одну - були двері, а решта три були прикрашені дивовижними стінописами. Це були фантастичні, немовби побачені уві сні, краєвиди, а також казкові створіння - не знати навіть, чи то рослини, чи тварини. Бастіян увійшов в одні з цих дверей, ще двоє дверей були справа і зліва від нього. Ці двері були однаковісінькі, тільки ліві були чорні, а праві - білі. Бастіян вибрав білі.
Наступна кімната, освітлена жовтавим світлом, за формою виявилася такою ж, як і перша. Але стінописи тут зображували чи то реманент, чи спорядження, що його призначення Бастіян ніяк не міг зрозуміти. Може, то були музичні інструменти, а може, зброя? Двоє дверей, які вели наліво і направо, були однакового кольору - жовті, тільки ліві - високі й вузькі, а праві - низькі й широкі. Бастіян увійшов у ліві двері.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.