Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

— Коли тікають, то думають про те, як самому врятуватися, а не про когось, — сказав Бобров.

— Але як же тікають, коли наступати мусимо! — закричав поручник.

— Тихо, спокійно. Одна справа те, що мусимо, інша — те, що відбувається, — сказав я і подивився на Боброва. — Що ви пропонуєте?

— Ну, варіантів у нас небагато. Можна вірити, що відступ наших військ тимчасовий і невдовзі вони повернуться. Тоді треба обороняти цю висоту. Позиції в нас тут непогані, снарядів вистачає, бо німецька артилерія браку боєприпасів не знає. Днів зо три ми тут можемо триматися проти цілого батальйону.

— А якщо ж відступ наших тривалий? — спитав я.

— Цього не може бути! Якась помилка! — закрутив головою поручник. — Може, солдат наплутав?

— Пане поручнику, що він міг наплутати? Не в те місто заїхав? Штабу не помітив? Німці йому ввижалися настільки, що товаришів убили, а його поранили? — Я закрутив головою. — Нічого він не наплутав! Німці в тилу, а ми оточені. Я правильно розумію? — спитав у Боброва.

— На жаль, так. — Він розклав мапу. — Ось ми, ось дорога, яку ми тримаємо, ось місто. Якщо німці там, то ми відрізані від своїх.

— І що робити?

— Пробиватися. Висадити в повітря гармати... — почав було Бобров.

— Ні! Ні! Гармати — це трофей! Будемо пробиватися з гарматами! — закричав поручник.

— На жаль, це неможливо, бо німці контролюють дороги, а через ліс гармати ми не протягнемо. До того ж у нас і коней недостатньо, щоб навіть по дорогах везти.

— Ми не маємо права відступати! Ми будемо битися до останнього! — Свенцицький підскочив.

— Але... — почав я.

— Це мій наказ! І він не обговорюється! — Поручник ударив кулаком по столу, забув, мабуть, що стіл розкладний, той перекинувся, разом із гасовою лампою і мапою. Перелитий гас спалахнув, добре хоч на землі, не перейшов на намет, ми встигли погасити вогонь піском. — Руський солдат не бігає! — додав для чогось Свенцицький і вийшов.

Я подивився на Боброва, який запалив електричний ліхтарик і підібрав обгорілу мапу.

— Нам залишилося три дні? — спитав прямо.

— Три дні — це максимум, якщо німці не кинуть проти нас важку артилерію. Якій години вистачить, щоб знищити нас тут. — Бобров зітхнув.

— Треба відступати.

— Ви ж чули наказ, — розвів він руками. — Спробуємо повоювати.

— Ну, спробуємо.

Я вийшов із намету. Знову почулася канонада, яка гримотіла десь позаду нас. Здається, фронт швидко відходив. Повернулася розвідка, яку надіслав Бобров. Доповіли, що село поруч майже повністю вигоріло, вулиці встелені трупами загиблих солдатів. Німці у саме село не заходять, мабуть, бояться знову потрапити під обстріл. Було помічено кілька невеликих загонів німецької кінноти. Як тільки розвиднилось, прилетів аероплан, який став кружляти над нами. Солдати почали стріляти, він полетів геть. Я наказав роздати сніданок. Повернулася розвідка з міста, яка підтвердила, що там німці, багато німців, кілька батальйонів, один із яких рушив у наш бік. Нас оточували. Бобров наказав рити окопи, робити бліндажі.

— Іване Карповичу, наше слабке місце — вода, — сказав Бобров. — Ми набираємо її з джерела під пагорбом. Але кілька стрільців на болоті — і ми залишимося без води.

— То що робити?

— Наберіть обидві польові кухні. Якщо є дірки, спробуйте їх хоч якось залатати. Тримайте бочку з водою повною. Наберіть і в ту бочку, яка залишилася з-під оселедців. Накажіть берегти воду. Бо спрага перемагає швидше за все. І...

Він хотів іще щось сказати, коли почувся залп. Бобров зблід і закричав: «Лягай!» Упав сам. За ним усі інші. Страшні миті очікування. Тиша, а потім снаряди почали вибухати. Добре, що на схилі пагорба. Бобров підхопився і почав кричати нові цифри прицілів. Солдати нервували, в них нічого не виходило, ще ворожий залп. Цього разу снаряди трохи перелетіли. Нарешті ми змогли відповісти. Ще залп німців. Кілька снарядів лягло точно на пагорбі. Були б великі втрати, але хлопці сховалися в окопах, які нарили німці, тому лише кілька вбитих та поранених і одна пошкоджена гармата. Ми ще відповіли і ще. Обмін залпами тривав, коли на невеличкому пагорбі за кілька верст від нас щось потужно вибухнуло, потім ще і ще, десятки вибухів. Чорний дим. Наші радісно закричали, німці припинили стріляти.

Я забився в куток на дні окопа і тремтів. Бився головою об землю, наче хотів сховатися у якійсь норі. Потім подумав, що я ж найкращий сищик імперії. Так не можна. Не можна. Більше не бився головою, підвівся, визирнув з окопа.

— Що це було? — спитав я.

— Ми поцілили у віз зі снарядами. — Бобров скомандував дати ще два залпи. Німці більше не відповідали. Свенцицький наказав готуватися до відбиття атаки. — Вони не полізуть на гармати, — закрутив головою Бобров. — Вони підождуть, поки привезуть гармати більшого калібру.

Він відправив ще більше розвідників. Чотири групи. До обіду повернулася лише одна. Німці були усюди, вони оточували нас. Я клопотався про обід. Треба було щось робити, щоб не думати про снаряди і оточення. Наказав роздавати їжу. Тепер у склад обіду ввійшов іще й поранений кінь, якого я наказав дорізати. М’яса вистачало, але всім хотілося хліба. Ми знову зібралися у наметі. Свенцицький був приголомшений. Канонада віддалялася, німців ставало все більше, і ніщо не вказувало на те, що наші невдовзі повернуться на допомогу.

— Пане поручнику, треба відступати. Невдовзі німці привезуть сюди батарею далекобійної артилерії і знищать нас із безпечної відстані, — сказав Бобров. — Ми нічого не зможемо вдіяти. І що більше ми чекаємо, то менше в нас шансів пробитися. Німці оточують нас.

— Стоятимемо до кінця! Краще померти, аніж відступати! — закричав Свенцицький.

— Пане поручнику, ви б тихіше, бо якщо солдати дізнаються про такий вибір, то можуть вирішити геть інакше, — попередив Бобров.

— Дезертирів розстрілювати! — Поручник схопився за револьвер. — Досить, від япошок уже набігалися! Пора битися, як личить руському солдату! На позиції!

Пішли на позиції. Я наказав своїм хлопцям заривати кухню, бо як будуть по нас іще стріляти, то пошматують усе. Кухню закопали, як і бочку з водою, коли почувся стукіт барабана.

— Білий прапор, білий прапор! — закричали солдати.

— Не стріляти!