Читати книгу - "Порожня могила, Джонатан Страуд"

Проте нічого такого не трапилось. День тривав спокійно — чи, радше, тривав би спокійно, якби Локвуд не взявся до бурхливої діяльності.

Незважаючи на недосип, події останньої ночі підбадьорили Локвуда. Його сповнювало дивне, невтомне завзяття, що не давало йому спокою й передавалося нам усім. Рано чи пізно вороги мали завдати удару у відповідь, тож ми мусили готуватись до цього якнайшвидше. Саме на це Локвуд і скеровував наші зусилля. Він був усюди, його очі сяяли, а голос, яким він віддавав накази й вибудовував плани, лунав спокійно та розважливо. Кіпс, що ночував у нашій бібліотеці на підлозі (влаштуватись у порожній Джорджевій спальні він уперто відмовився), вирушив у центр Лондона з довжелезним списком покупок. Голлі подалася до Маллета, а Костомаху-Фло, яка нарешті прокинулась, відставили від Джорджевого ліжка й теж наділили завданням.

— Фло, я хочу, щоб ти стала нашими вухами, — сказав їй Локвуд. — Мені треба знати, які розмови зараз точаться між продавцями артефактів. Чутки, плітки про всі химерні речі, які хтось десь побачив або почув. Насамперед — усе щодо сера Руперта Ґейла та людей «Фіттес». Такі новини якнайшвидше поширюються серед злочинців, а краще за тебе їх ніхто не підслухає.

З того, як скривилось обличчя Фло, я зрозуміла, що зараз вона пошле Локвуда з цим завданням до дідька лисого, однак вона лише тихенько кивнула і майнула надвір через садок. Коли Локвуд по-справжньому чогось потребував, важко було йому відмовити.

Далі пішов кудись і сам Локвуд, наказавши мені доглядати Джорджа. Він не сказав, куди саме зібрався, тож я дивилась у вікно, як він заклопотано прямує Портленд-Роу, й мені зашкребло на серці. Попри сенсаційне відкриття, пов’язане зі смертю його батьків, Локвуд здавався навдивовижу спокійним і навіть захопленим нинішніми подіями. Відчайдушна його рішучість іти проти власної долі, яку я помітила тоді на кладовищі, тепер зміцнилась, наповнившись новою метою. Наші вороги кинули нам відвертий виклик. Смерть Локвудових батьків виявилась аж ніяк не випадковою, як він донедавна думав. Я розуміла, чому це так хвилює й навіть бадьорить його, однак пам’ятала, які сили повстали проти нас саме тепер, коли ми навряд чи могли сподіватись на допомогу Барнса, ДЕПРІК чи когось іще. Тож я зі страхом думала про те, чим це все може скінчитись.

Я зазирнула до спальні. Джордж знову заснув. Книжку, яку ми принесли, він ще не читав. Я відчинила вікно, щоб провітрити кімнату, поставила у вазу свіжий лавандовий букетик. Одначе за всіх моїх зусиль сліди перебування тут Фло так і залишались. Тож я вийшла із спальні, залишивши Джорджа на самоті.

Решта ранку тієї доби минула в будинку № 35 на Портленд-Роу цілком спокійно, тільки згодом, ближче до обіду, у нас затремтіли шибки, коли до брами під’їхала величезна вантажівка. У кабіні поруч із водієм сидів Квіл Кіпс. Під його керівництвом робітники почали вивантажувати з автомобіля й заносити до передпокою дерев’яні плити, будівельне знаряддя, линви й таке інше добро. Тільки-но вантажівка поїхала геть, як з’явився фургон від Маллета, в кабіні якого сиділа Голлі. Коли обидва автомобілі нарешті роз’їхались на нашій вузенькій вуличці, до будівельних матеріалів у передпокої додалися торбини з залізними стружками, сіллю та каністри з магнієм.

Випровадивши фургон, що ревнув на прощання своїм гудком, ми з Голлі почали розбирати запаси, привезені від Маллета, а Кіпс узявся до будівельних матеріалів. Надвечір, коли Локвуд повернувся зі своєї таємничої експедиції, ми вже встигли все впорядкувати. Локвуд, наче той генерал, що перевіряє на складі боєприпаси, задоволено кивнув нам.

— Чудово, — сказав він. — Усім щиро дякую. Тепер можна починати зводити оборонні споруди, тільки спочатку ковтнімо хоч по кілька бутербродів.

Ми сіли до кухонного столу.

— Дивна річ, — зауважила я. — Я була певна, що на цей час нас уже заарештують.

— Ні, — хитнув головою Локвуд. — Заарештовувати нас вони не будуть. Вони знають, що тоді здійметься гамір і посиплються всілякі незручні запитання. Боюся, що кінець цієї вистави вони бачать по-іншому.

— Тобто вони просто вб’ють нас, — буркнув Кіпс, що саме розпакував новеньку блискучу пилку, поклав її біля себе на стіл і підсунув собі тарілку з бутербродами.

— Оце було б найкраще для них, — погодився Локвуд. — На їхню думку, ми вже забагато знаємо. Тільки вони не можуть прикінчити нас просто так. Одна річ напасти на Джорджа посеред вулиці, а зовсім інша — знищити всіх нас разом. Це вимагатиме більших зусиль і більшого ризику, бо вони знають, що ми чекаємо їхнього нападу. До того ж вони не можуть убити нас прилюдно — зрозуміло чому. Навіть Фіттес не наважиться заплямувати себе відвертим убивством. А от зробити це тихенько, далі від чужих очей — будь ласка. Тому я й не маю сумніву, що вони нападуть на нас тут, на Портленд-Роу, радше за все, поночі.

Запала довга тиша. Нарешті я обірвала її:

— Тобто цього вечора?

— Хочеться вірити, що ні. Сьогодні вони, радше за все, ще не готові, як і ми. Якщо доля подарує нам ще один день, Я буду певен, що ми краще зможемо захистити себе. Нинішньої ночі слід бути насторожі й сподіватись, що нам пощастить. А тепер доїдайте бутерброди і до роботи.

* * *

Захист будинку № 35 на Портленд-Роу не був для нас нездійсненним завданням, хоч ми й знали про наші власні вразливі місця. Перший поверх майже не викликав побоювань. Старі бічні двері були товсті, міцні й мали стільки замків та ланцюжків, що їх можна було висадити хіба що гранатометним пострілом. Вікна бібліотеки й вітальні також були захищені як слід і до того ж виходили у внутрішній двір, тож дістатись до них було не так легко. Більше турбували нас двері кухні, що виходили в садок. Отут і придалися дерев’яні плити, якими Кіпс із Локвудом позабивали зсередини кухонні вікна й двері. До того ж Локвуд досить довго майстрував щось на сходах ґанку.

— Наш візит до гробниці Маріси дещо підказав мені, — пояснив він. — Не користуйтеся, будь ласка, кілька днів цими дверима.

Більше він не сказав нам нічого.

Найбільшого клопоту завдав нам підвал. З боку фасаду він видавався найменш вразливим, оскільки вікна нашої контори виходили в передній двір. Сюди від вуличної брами вели досить високі сходи, оточені великими керамічними горщиками з рослинами. Здавалося, що під прикриттям цих горщиків нападникам легко буде дістатися до контори,