read-books.club » Детективи » Я сам поховаю своїх мертвих 📚 - Українською

Читати книгу - "Я сам поховаю своїх мертвих"

270
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Я сам поховаю своїх мертвих" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 61 62
Перейти на сторінку:
дні моря, зрозуміло, — сказав Інгліш. — Але невже ти хочеш скласти нам компанію?

— Пора завершувати, — вигукнув Шерман. — Я стомився вбивати людей. Консьєрж бачив, як я виходив, щойно убивши Глорію. Треба було б убити і його, але ж я не можу вбивати усіх, хто мені зустрічається. Мене вже нудить від цього, вбивствам не видно кінця-краю. От я й вирішив покінчити з усім цим. І з тобою також.

— Ну і що ти придумав? — запитав Інгліш, намагаючись вивідати побільше інформації. Він розумів, що не зможе наблизитися до Шермана, тому просто тягнув час.

— Я підпалю яхту, — пояснив той. — Розпалимо чудове вогнище і будемо вибирати: згоріти чи потонути. До берега вже миль дванадцять. Як на мене, краще потонути. А ти як вважаєш?

Нік почув усе, що йому було треба, й уже летів сходами вниз до каюти, де ховалася Лоїс.

— Шерман збожеволів! — вигукнув він, відчинивши двері. — Він збирається підпалити яхту. Ти вмієш плавати, Лоїс?

Вона всміхнулася.

— Так. За мене можеш не хвилюватися.

— Але я хвилююся, — Інгліш узяв її за руку і глянув у вічі. — Зараз трохи не той час, моя люба, але я тебе кохаю. І думаю, що кохав усі ті роки, от тільки зрозумів це саме зараз, коли відчув, що можу тебе втратити назавжди. Вибач, Лоїс, але це — правда. Краще пізно, ніж ніколи. А тепер до діла, тут мають бути рятувальні жилети. Давай знайдемо їх.

За кілька хвилин на підлозі лежали три рятувальні жилети та кілька дощовиків.

— Загорнемо магнітофон у дощовики, а зверху натягнемо рятувальний жилет, — запропонував Інгліш.

— Ніку, щось горить! — вигукнула Лоїс, розстеляючи дощовик. — Я чую запах диму...

— Ми не можемо вийти на палубу, — пояснив Нік, допомагаючи їй із рятувальним жилетом, — Шерман чатує нагорі, біля сходів. Чекай тут, а я гляну, що там робиться.

— Будь обережний, Ніку.

Він легенько поправив їй волосся і поцілував.

— Я — сама обережність, люба, але звідси треба вибиратися.

Як тільки Нік відчинив двері, каюта наповнилась клубами диму. У коридорі було сіро та спекотно.

— Ходімо, Лоїс, тут залишатися не можна, — і вони побігли до сходів.

Інгліш не одягав рятувального жилета: не хотів, аби Шерман дізнався про їхню маленьку хитрість. На палубі все було охоплене яскравим полум’ям, а температура була така, що Інглішу довелося прикрити обличчя. Крізь дим нічого не було видно, вогонь розгулявся і вже повністю охопив рубку. Шермана кудись щез.

— Лоїс... — тихенько покликав Інгліш.

Коли вона підійшла, Нік жестом показав їй пригнутися.

— Забираймося звідси, давай сюди магнітофон.

— Твій жилет, — дівчина подала ремінь жилета йому в руки.

І тут Інгліш побачив Шермана, який з’явився на палубі, весь у диму. Нік випустив ремінь жилета, схопив Лоїс за руку і потягнув до борту.

— Ти виходиш, — він підняв дівчину на руки і кинув у море, а сам побіг за магнітофоном і вже навіть схопив його, коли почув вигук Шермана.

— Не рухатися!

Стрибнувши управо, Інгліш дотягнувся до поручнів і щосили жбурнув магнітофон у воду. Він і сам уже був готовий кинутись у море, коли пролунав постріл.

Інгліш відчув удар у бік, і раптовий біль скував усе тіло. Він упав на гарячу палубу, таку гарячу, що мокрий одяг одразу ж зашипів, а шкіра на долонях почала вкриватися пухирцями. З останніх сил Нік спробував перекотитися до краю, але у цей час Шерман схопив його за ногу і потягнув назад.

— Куди це ти лізеш! — дико заверещав він. — Засмажимося тут разом. Тобі подобається смажитися, га, Інгліше? Як тобі перший подих пекла?

Неймовірним зусиллям Нік перевернувся. Каблук його черевика врізався Шерману під коліно, відкидаючи того назад. Пролунав постріл, куля дзенькнула зовсім поруч. Падаючи, Роджер таки встиг вистрелити, але пістолет випав у нього з рук.

Інгліш упав на свого противника, притискаючи його до гарячої палуби. Заверещавши від болю і люті, Шерман встиг підняти зброю, але Нік схопив його за зап’ястя і щосили притис до гарячої сталі.

Шерман закричав, коли розпечений майже до червоного метал врізався у шкіру. Напружуючи всі сили, Інгліш продовжував тримати руку нападника.

Бандит спробував ударити в обличчя Інгліша вільною рукою, але, незважаючи на удари, Нік тримав його дуже міцно. Аж ось рука Шермана ослабла, пальці розімкнулись і випустили пістолет, що впав у море. Інгліш спробував підвестися, та в боці сильно різонуло, аж в очах потемніло. Геть ослаблений, він оперся на гарячу палубу і на мить втратив свідомість. Прийшовши до тями, Інгліш побачив, що Шерман схилився над ним і готовий вчепився йому в горлянку. Зібравши сили, Нік вивернув пальці супротивника і сильним ударом відштовхнув того від себе.

Не гаючи ні секунди, Інгліш схопився за поручні й піднявся на ноги. Перш ніж Шерман зміг якось зреагувати, Нік перехилився і шубовснув униз. Холодна вода миттю привела його до тями. Виринувши на поверхню, він протер очі й озирнувся навколо.

Яхта палала, наче факел, освітлюючи море. Інгліш відштовхнувся від борту і спробував відплисти подалі.

— Ніку!

Лоїс ухопила його за плече і намагалася допомогти, іншою рукою тримаючи магнітофон.

— Коханий, ти поранений?

— Переживу, — відповів Інгліш. — Нічого страшного.

— Що із Шерманом?

— Думаю, він усе ще на яхті.

Нік схопився за жилет, у який був замотаний магнітофон. Одяг та взуття намокли і набирали вагу. Якби не цей жилет із магнітофоном, він би уже пішов на дно.

— Тримайся поруч, Лоїс! — вигукнув Інгліш. — У мене кровотеча, боюся, що можу знепритомніти.

— Перекинься на спину, — запропонувала дівчина, — а я зможу підтримувати тебе. Хапайся!

Перекидаючись, Інгліш побачив Шермана, який відчайдушно плив до них. Його очі божевільно виблискували.

— Обережно! — Нік відштовхнув від себе Лоїс.

Раптом руки Шермана міцно вчепилися у його плече.

— Я потягну тебе на дно, Інгліше! — пронизливо заверещав він. — Тобі гаплик!

Нік спробував вирватись, але сил не вистачало. Він відчував, як пальці Роджера тягнуться до його шиї. Шерман обхопив тіло Інгліша, водночас стискаючи йому горлянку.

Лоїс бачила, як чоловіки зникли під водою, і спробувала пірнути за ними, але рятувальний жилет уперто виштовхував її на поверхню.

Вона гарячково спробувала розв’язати вузли і скинути жилет, але мотузки намокли у воді й не піддавалися.

1 ... 61 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я сам поховаю своїх мертвих», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я сам поховаю своїх мертвих"