Читати книгу - "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова"

— Вибач, принцесо, карети в аренду закінчилися, тому зустрічаю на звичайному чотирьохколісному металобрухті, — прочиняє дверці чорної автівки Ярослав, зустрівши мене неподалік мого будинку.

— Твоє авто чи знов у друзів позичаєш? — жбурляю кпину, але з усмішкою, повною приязні.

— Моє. Не Фераррі, звичайно, але терпимо поки що. Бумер все ж таки також фірмА, — жартує й мій кавалер, зачиняючи мене у салоні.

Тут всюди його парфюм. І це перше, що я відчуваю. Крім того, зазначу, що парфюм дорогий і точно не тягне спиртом. Вірогідно, хлопець змінився за останній час. Або ж хизується.

Єдине, що досі нічим не виказує свою  схильність гратися дівчатками на одну ніч, як про це на минулому тижні наголосила Мілана. Щось не складаються пазли в моїй голові.

Згідно з теорією моєї подруги, мені мало б перепасти одне єдине побачення, яке завершилось би інтимом. Проте, я вагаюся, чи не збрехала Міланка. Можливо, Яр тільки для неї ті слова сказав про свою легковажність? Чи моя сестра по навчанні ревнує? Якщо б Яр був саме таким, він би кликав мене на побачення майже цілий рік, а досягнувши свого, тобто, зустрівшись зі мною, він міг би не доторкнутися до мене? Сумніваюся. Однак, він дійсно навіть пальцем мене не торкнувся вчора.

І що це виходить? Як Мілану, так хлоп цілував, знаючи всього годину, а до мене, будучи знайомими вже майже рік, навіть на другому побаченні боїться навіть доторкнутися! Це насторожує і тішить водночас.

Та чи свідчить така поведінка, що молодик мене поважає, чи просто я йому байдужа, — подивимось сьогодні. Можливо, виключення з правил існують і принци — це насправді не ті, хто ними народжуються, а ті, хто стає такими поступово, задля однієї єдиної. Крім того, мені з ним комфортно, як ні з ким іншим. Дужче, ніж просто добре. І це лякає. Якщо людина приносить однією своєю присутністю такі зміни і ощасливлює мене, то що може бути далі? Руйнація чи апогей щастя?

Вчора на побачення пішла на свій страх і ризик, пообіцявши, що це лише разочок діятиме така акція. Та сьогодні Яр запросив мене на репетицію їх гурту і акція продовжилась. Залюбки погодилася після вчорашнього дійства на площі. Було приємно дізнатися, що співали для мене. Сподіваюся, і сьогодні так буде. Та й, наче мимохіть, я згадала вчора про один єдиний урок гри на його шестиструнній улюблениці, який мені перепав і виказала бажання повторити його. Гадала, що як і минулого разу, перепаде шанс знову опинитися в його обіймах. Все-таки хлопець змужнів і став ще більш привабливішим, то ж я не проти цього. Але Ярослав сказав, що подумає і сьогодні повідомив, що урок буде, але для цього потрібна друга гітара. Цікаво...

Репетиції гурту, як виявилася, відбуваються в одному із гаражів десь маайже на виїзді міста. Опинившись в цій, не надто цивилізованій частині міста, зробилось трохи лячно, бо подумалось, що Міланка була права, просто щось заважало вчора Яру заповзти мені під одяг. Але... Коли нас зустріла інша дівчина, як виявилося, ще одна гітаристка, і мило привіталася зі мною — тривога минула.

Варвара, соліст Дмитро, барабанщик Слава і Владлен, бог клавіш, через запізнення якого затримався початок репетиції і більше уваги приділили знайомству зі мною — поводили себе чемно і одразу сподобалися мені. Як і приміщення, до речі, адже всередині гаража було тепло і зручно — всі для цього постаралися гуртом.

Атмосфера двохчасової пробіжки музичними творами стояла весь час дружня. Робота кипіла. Між собою всі ладнали і були добрими. Тільки Дмитро чомусь весь час на Яра кричав, звинувачуючи у тому, що той збивається з ритму. Та мені здалося, що це безпідставно і тому виступила на захист... того, з ким ходжу на побачення. Дмитро замовк, але наступні пів години Ярослав й справді почав лажати і цього вже не приховував.

Варвара пожартувала навіть, що це Яр хвилюється, бо привів мене. Перед багаточисельгою публікою й не запнеться, а перед панною вже й розгубився, що хлопчисько. Саме цієї митті побачила вперше, який Ярослав, коли соромиться. Той ще хлопчисько насправді! Особливо зворушив мене, коли заспівав в дуеті з Дмитром, пронизавши мене наскрізь своїм магічним поглядом:

"...Бо без неї ніяк,
Бо без неї ніяк,
Без неї просто не треба.
Йому без неї ніяк..."

О восьмій всі розбіглися, залишивши нас вдвох. Я дивуюся, як ще ніхто не пожартував, чим ми будемо тут займатися наодинці. Навпаки, якось буденно, а не в новинку сприйняли всі інформацію, що Яр вчитиме мене грати. На думку скочило припущення, що Ярослав часто так приводить когось... Ага, і кожний раз хвилюється так, що на нього репетує вся четвірка! Через свою закоханість вже зайвого навигадувати встигла.

А я вже закохана в Яра? Як би там не було, але так. Хоч і без фіалок і вати в голові, але деяка частка цього почуття вже заполонила мою душу. Від цього ще тяжче, бо ж я пообіцяла собі нічого серйозного з ним не планувати. Ми не можемо бути з ним разом. Ми не сумісні. Він схильний до залежності, а я... А я не зраджуватиму подругу. Не хочу її втратити. А це може статися, щойно всі дізнаються про нас...

Навчання протікає досить нудно. Годину я вчуся бринькать наперебоєм якісь мінори, мажори, але, навіть розслабити руки не вдається, як слід, то ж ми регочемо, як шалені.

— Вибач, я не з тебе сміюсь. Я сам був незграбою, коли вчився. Але це не означає, що ти незграба! Все вийде, просто... Просто, — затинається Яр, виправдовуючи свою веселість.

— Просто я сільська дівчина і з мажорами не товаришувала ніколи, — пирскаю зі сміхом раптово, зовсім не ображаючись на хлопця. Самоіронією не зловживаю, але іноді полюбляю нею користуватися.

— Принцесо, як же не товаришувала? А як же твої хлопці оті — Влади, Бахтіяри? — несподівано вимовив, що язиком здер шкірку із засохлої рани, і замовк. — ...Вибач. Недоречно. На сьогодні все? Відвезти тебе додому? Чи ще рано? — морщить свого лоба, забравши у мене багатострунний інструмент.