Читати книгу - "Неідеальна потраплянка, Ліра Куміра"

Розділ 39. Тримайся, душа моя

Наступного дня Ельдар з'явився в моїй кімнаті рано-вранці, коли я ще не встала з ліжка. Нахилився до мене, цмокнув у носик, і простяг руку з маленьким срібним колечком:
- Тіно, душа моя, ти вийдеш за мене заміж? - Сон немов рукою зняло.

Так швидко? Хоча, як би це не виглядало дивно, але я чудово відчувала, що ми кохаємо один одного. Тоді до чого всі ці очікування? Чи можу я хоч раз зробити маленьке бешкетство?

Я посміхнулася і відповіла згодою своєму чорному драконові.

Повінчалися ми через тиждень у сільському храмі. Ельдар стояв навпроти у елегантному сірому костюмі і дивився на мене щасливими темними очима, в яких сяяли яскраво-зелені іскри. На святкування запросили всіх мешканців, такого гуляння я ще ніколи не бачила.

Тепер і я розуміла чому день весілля вважається найщасливішим днем ​​у житті – поряд кохана людина, і він обіцяє любити та оберігати тебе все своє життя.

Спальню Ельдара роботящі працівники перетворили на нашу загальну, і коли тільки ремонт встигли закінчити? І так, що я навіть не знала. Чи ночами працювали? Навіть мої речі примудрилися перенести.

Знаєте, як чудово засинати і прокидатися в обіймах коханого чоловіка? Це ніби бальзам на поранену душу. Заліковує всі шрами на серці. Однозначно варто було пройти весь цей шлях, щоб отримати благословення. Дякуючи Богу. Нехай у цьому світі ніхто в нього і не вірить, але в моєму минулому житті він був. І тут не лишив.

3 роки потому

Я вже відновила більшу частину саду, впоралася б швидше, але все частіше допомагала сільським з урожаєм. Чоловікові практично вдалося навести лад у герцогстві. Разом із воїнами вони розігнали всі зграї розбійників, тоді життя текло спокійною річкою. І тільки одне засмучувало нас – як і сказав імператор, дітей так і не було.

Ми намагалися не починати розмови на цю тему, але я бачила, як чоловік дивиться на сільських дітлахів. Та я все частіше сумувала. Хоча, Ельдару не говорила, не хотіла засмучувати.

Незабаром моєму чоловікові їхати на кордон герцогства, один з баронів вирішив утискувати своїх селян, обкладаючи їх непомірними податками. Я впевнена, мій коханий з усім упорається. Сказав пробуде там три дні. Зайнятися мені було абсолютно нічим, і всі ці дні я читала, поглинала солодке і сумувала за своїм герцогом.

Вранці четвертого дня я як завжди після сніданку попрямувала до саду. Потрібно було уважно оглянути відновлені ділянки та приступити до нових. Сонце вже припікало, і моє самопочуття було не дуже. Але я все ж таки вирішила продовжити ділитися своєю силою з рослинами. Думаю, після цього мені відразу стане краще.

Вже після третього дерева у мене запаморочилося в голові. Я притулилася до його ствола, прикриваючи очі, але легше не ставало. Тоді я вирішила все ж таки повертатися додому. Зробила крок, другий, а от третій не встигла – звалилася на землю, втрачаючи свідомість.

Ельдар

З бароном розбиралися довго, там було не лише обмеження прав селян і непомірні податки. Він ще й вимагав право першої ночі у всіх дівчат, які досягли шлюбного віку. Сьогодні влаштували показовий суд на світанку, прийшли багато хто, і ніхто не заступився за свого пана.

Титул успадкував його син, зовсім ще хлопчисько. На допомогу йому я залишив Мельріха з його загоном. Капітан як ніхто інший чудово розбирався у цій справі. Та й настав час хлопцям осідати, багато хто відійшли від військової справи і обзавелися сім'ями. А я тільки радий, адже переживав, що позбавив своїх вірних друзів можливості кар'єрного росту.

Після страти старого барона ще раз переговорив з його сином, пропонуючи свою допомогу. Хлопчик не відмовився і попросив частіше його відвідувати разом із герцогинею. Я охоче погодився. Закінчивши всі справи, я поспішив додому до моєї дівчинки. Тому одразу обернувся і полетів у наш маєток.

На порозі мене зустрів голос стривоженого Геральда:

- Пане, леді Христина в саду, - я відразу ж кинувся у вказаному напрямку. - Її сила не підпускала ні мене, ні інших слуг до неї, тому ми не змогли перенести пані до будинку. Бетті сидить поруч із герцогинею, ми принесли їй подушку, але не змогли покласти, вона ніби в коконі, – старий слуга мчав слідом за мною в кінець саду.

Я підбіг до своєї дівчинки, яка ніби спала, а довкола її тіла утворився енергетичний кокон. Я взяв Христину на руки, дивний захист не зашкодив мені, та й я готовий був терпіти будь-який біль, аби з моєю коханою все було гаразд.

- Гарольде, передай Мейлі, щоб він швидко сідлав коня і мчав у село до знахарки, нехай попередить, що я доставлю до неї герцогиню. Важлива кожна хвилина.

- Буде зроблено, - привид відразу зник.

А я ніс свою дорогоцінність у руках, прискорюючись до бігу:

- Тримайся, душа моя. Ще трошки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно