Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

А якщо буде боляче?

© Кирило Бойко

Напівтемрява. Білі простирадла. Синє волосся, що розкинулося по подушках. Шумне дихання. Одуріле серцебиття. Шкалить за червону лінію. Гальмувати б... Не можу. Емоції гарячими бурхливими хвилями - топлять.

 Цілуємося не менше години. Губи стерли. Змішали смаки. Мої руки по її голому тілу - повний доступ. Її ноги навколо моїх стегон - вогняний капкан. Ейфорія на максимум. Вишка.

- Ти така мокра... - видихаючи, вібрую сиплим голосом.

- Так... - стогне Варя мені в тон. - Так...

Штовхаючись, труся членом між її ніг. Вставити не наважуюся. Пиздець, блядь, вставити не наважуюся! Поки думаю головою, не хочу, щоб їй було боляче. Дві доби минуло після першого і другого... Ми більше не пробували. Взагалі, за договором, уже мали повернутися в місто. Але кілька годин тому переговорили й постановили, що від'їзд терпить до ранку. Любомирова моя важливо додала, що прострочення не торкнеться решти двадцяти семи днів. Типу бонус, блядь, виписала. Я злегка охренів від того, що в нас усе ще, виявляється, є терміни. Сука, не злегка, звісно. Рубануло конкретно по всіх гарячих... Хотів було розвинути тему, розгойдати борти, довести, що жодних кордонів більше не існує. А потім подумав і вирішив, що ці дні - яка-не-яка гарантія. Якщо раптом щось стрельне Варі в голову, попускати не збираюся. Цього разу готовий крити козирями і вимагати своє. А там, упевнений, усе в нас буде.

- Може, спробуємо? - видихає після чергової хвилі тремтіння.

Я завмираю. 

- А якщо буде боляче? - сумніваюся і намагаюся гальмувати той процес, який захоплює моє звірине створіння, коли мозок підривають спогади про те, як приголомшливо мені в ній було. На повній швидкості заносить. - Я не знаю... - насилу видихаю і обриваюся. - Не знаю, чи зможу зупинитися, якщо тобі буде боляче, - визнаю з якимось задушливим соромом.

Вкрай рідко це почуття відчуваю, і всі рази саме з Любомировою.

- Зможеш, - запевняє, ніби їй краще за мене, чорт забирай, знати. - Давай...

Рухає стегнами, ініціюючи вологе тертя плоті. Охуєнна провокація, коли в мене вже вся кров донизу пішла, а мізки вигоріли й полетіли попелом по повітрю. Стискаю зуби в останніх спробах стриматися. Повільно тягну кисень. Розрізняю не тільки нищівний запах Варі, аромат її збудження вловлюю. І все - дах підриває. Кидаюся, як дикун, цілувати, лизати й смоктати ніжну шкіру. Любомирова охає, солодко стогне й інстинктивно штовхає руками, щоб захистити від моєї одержимості найчутливіші місця. Трясеться, коли зчіплюючи тонкі зап'ястя, витягую їх їй над головою.

Ще кілька разів ловлю то один, то другий сосок ротом. Надто жорстко всмоктую, відзначаючи, як Любомирову підкидає. Їй подобається, і мене від цього пре ще більше. Тисну її тілом назад і продовжую одержимо пестити, поки тугі горошини не перетворюються на високі гострі вершини.

Варя тремтить сильніше й різкіше. Задихається, стогне і покрикує.

Я вільною рукою направляю всередину неї член. Вона підтягує коліна вище і ширше розкриває стегна. Це, безсумнівно, спрощує процес. І все ж... З кожним міліметром подолання відчуваю, як мене розмазує. Змиває гарячою хвилею. З головою накриває, не даючи легеням наповнюватися киснем. Усі системи гальмують і застигають, поки доходжу до упору. І тоді мене від Любомирової шарахає струмом. Потужним розрядом уздовж усього тіла. Раз, другий... Варя у відповідь смикається і щось пищить мені в шию. До солодкого болю затискає тугими й вогняними спазмами член.

- Боляче? - все, що здатен видихнути.

- Трохи... Майже немає... - шепоче задушено, немов після бігу. Мене хоч і плющить, але вистачає якихось відчуттів, щоб нутро згорнуло занепокоєнням. Однак щойно я, зціплюючи зуби, звільняю її руки й подаюся назад, Любомирова обхоплює мої стегна ногами й міцно стискає, не дозволяючи покинути її тіло. - Не виймай!

- Блядь, що ти робиш? - стогну, як поранений.

- Пробач... Почекай... Тобі боляче? - торохтить сумбурно.

- Боляче, так... - у голосі одні глухі звуки залишилися. - Пиздець, як боляче... Я на кайфі, Центуріоне. Катає безперервно, розумієш? Горю, - намагаюся їй пояснити. - Один необережний рух, і кінчу, а ти мене щойно майже зґвалтувала.

- Вибач... - знову повторює вона. Я реально чую в її голосі жаль, і це викликає в мене якийсь болісний здавлений сміх. - Я теж горю! - добиває на емоціях.

- Я відчуваю... - погладжую її плечі долонями, жадібно стискаю. - Ти дуже гаряча й мокра там...

- Так...

Увечері в селищі стався якийсь колапс, тож увесь будинок виявився знеструмленим. Котли газові, але без насосів не паше навіть опалення. І все одно нам спекотно. Між нашими тілами просто палає вогнище.

- Ти все одно не виймай... Зробимо це, а то в мене скоро місячні почнуться.

- І що? - не розумію, до чого веде.

- Тиждень не можна буде... ну...

- Не факт, - хриплю на видиху.

- У сенсі? - дивується у свою чергу.

Смикається і несвідомо стискає.

Стогнемо в унісон. Вона теж ніби як не від болю.