Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Добре, Станіславе Максимовичу, я почула. Однак, коли стільки років поспіль тебе використовують, брешуть, то довіритися непросто, – кажу вивчаючи  його погляд. А він такий привітний. – То може ми вже врешті-решт поїдемо. Ти ж казав, що Меланія дуже пунктуальна і не терпить запізнень.

– Так, але якщо ти не готова, то ми можемо все переграти, – Стас обережно торкається мого підборіддя.

– О-о-о! Оце вже точно ні! Я стільки чепурилася, налаштовувалась, – кажу з таким награним обуренням, заперечливо хитаючи головою.  Фіг то правда. Насправді чепурилась я для Станіслава.

– Якщо ти впевнена, тоді їдьмо, – Стас підхоплює мої валізи й прямує до виходу. Мені ж залишається одна, невеличка. Я сьогодні переїжджаю в дім, де, скоріш за все, житиму до повноліття, якщо все складеться, як задумав Станіслав, піде за планом. 

Дорогою мовчки переглядаємось. Рукою спираюся на вікно, вивчаю пейзажі. Картинки змінюються зі швидкістю руху авто, Маєвський поспішає. Минає якихось 40 хвилин, ми на місці. Пригадую, що бувала тут колись давно, ще з батьками, але відтоді все так перемінилося, не впізнати. Здається, той комплекс колись належав нашим знайомим. Я бавилася з їх донькою Ілонкою, каталася в тому зоопарку на поні під наглядом конюха, поки наші батьки вирішували якісь важливі питання чи грали у теніс. Боже, як давно це було, минула вже ціла вічність. Цікаво хто тепер тут господар. Чудово було б зустріти тут дядька Степана, того конюха, а ще краще Ілону. Цікаво, як там вона? Мабуть, змінилася, виросла, минуло ж п'ять років. Вона трохи старша від мене, роки на два, значить їй 19.

Виходжу з авто, Стас простягає руку, допомагає. Витріщаю очі навкруги. Двоякі відчуття:  впізнаю і не впізнаю, все так змінилося, якось по-іншому виглядає. 

– Валю, ти чого так витріщаєшся? Тобі знайоме це місце? – допитується мій кавалер.

– Так, я тут часто бувала з батьками. Але відтоді все так змінилося, майже не впізнати. Станіславе, скажи, а хто тепер власник цього чарівного місця? 

– Ті, що й завжди були тут господарями, Горові. А чому ти вирішила, що власник змінився? – Стас здивовано кліпає очима.

– Не знаю, просто так подумала, бо все так перемінилось відтоді. Крім того, пригадую, що вони збиралися на ПМП до Німеччини, там у них родичі. А Ілонка мріяла про навчання у Дрезденській школі мистецтв.    – знизую плечима. – Тобто тітка Таня і дядько Сергій тут? А Ілона?

– Валю, я не знаю, де вони зараз, але все це й далі належить їм. І вони точно нікуди не виїжджали. А про Ілону не знаю. Якщо тобі цікаво, то можу з'ясувати хоч зараз, – Маєвський дивиться на мене з такою готовністю догодити мені, що стає аж незручно. Мета нашого перебування тут сьогодні геть інша. Тому вирішую не плутати йому карти. Нехай вже сьогодні відбудеться те знайомство з Меланією. Все решта дізнаюся потім. 

– Стасе, я дуже вдячна тобі за твій порив спробувати прояснити  ситуацію про людей з мого минулого, але давай все-таки першим ділом сьогодні діятимемо за планом. А все решта ти можеш зробити пізніше. Крім того, якщо вони тут, то є висока ймовірність, що я зустріну їх ще навіть нині, – не хочеться діймати його ще й тим зараз.

– Валю, та то ж  зовсім не проблема. Завтра ти все будеш знати, я обіцяю: і про Ілону, і про її батьків. Можемо навіть влаштувати вам зустріч, якщо захочеш, – рішуче заявляє Маєвський. Якщо він уже щось вирішив, то фіг його перепреш. Але мені така його напористість подобається, особливо зараз. Дуже хочеться зустрітися з людьми, які добре знали моїх батьків та хорошу подругу дитинства. Думаю, нам буде що згадати. 

– Ну от і чудово, дякую тобі Стасе, – він лише задоволено посміхається моїм словам. Радий, що догодив. Розпустив хвіст павичем і красується собою. – То що, йдемо? Де твоя Грабовська?

– У нас замовлено столик на 12:00 он в тому ресторані. Скоро під’їде, вона пунктуальна, бо її авто поки не спостерігаю. У нас ще цілих пів години, ми приїхали трохи завчасно. Якраз буде час зробити кілька дзвінків і замовити тобі щось, якщо хочеш, – Станіслав виймає з машини наші пакети зі змінним одягом, який ми взяли собі, плануючи відвідати тут і корт, і SPA,   і басейн…, зачиняє авто автозамком, ховає ключі в барсетку, й ми направляємося до ресторану. 

Нас привітно зустрічає персонал. Видно, що Стаса тут добре знають, частий гість. Нам показують наш столик на терасі, чемно проводять. Замовляємо для початку я апельсиновий фреш, Станіслав воду. Тут таке зручне місце. Столик стоїть окремим блоком від інших, затишно. Проглядається й весь комплекс всередині, центральна площадка й частина стоянки. Ще не людно. 

Поодинокі відвідувачі прогулюються неподалік, навпроти дзюркоче фонтан. Ми ведемо невимушену розмову в очікуванні свого замовлення, гортаючи розкладки меню. Погляд Маєвського зависає на білому джипі, який граційно паркується на стоянці. Здогадуюсь: то автомобіль Меланії Грабовської, і я чогось починаю хвилюватися, а Стас кладе свою долоню поверх моєї.