Читати книгу - "Життя Дон Кіхота і Санчо"

«Я вам підсоблю», — ось що каже Дон Кіхот кожній щирій людині з чистим серцем, яка не має побічних намірів.

У цій пригоді, либонь, більше, ніж у будь-якій іншій, розкривається дух Алонсо Кіхано, який своїми чеснотами заслужив собі прізвисько Добрий, дух, який керував поведінкою Дон Кіхота, і нам стає зрозуміло, що саме в людській доброті було коріння героїзму нашого кабальєро. О мій сеньйоре Дон Кіхоте, яким же величним уявляєшся ти мені, коли просіюєш ячмінь і чистиш ясла, анітрохи не хизуючись своїм смиренням, і так, ніби ти все своє життя виконував цю роботу. Дуже добре, що ніхто не зміг тебе підкорити, надзвичайно добре. І тому ти поставив собі олтар у серцях усіх добрих людей, які не на твоєму божевіллі, а на твоїй доброті зупиняють погляд. Ти сам, мій сеньйоре, коли хотів похвалити свого зброєносця, насамперед і передусім називав його добрим Санчо, і лише потім — чоловіком розважливим і щирим християнином. Бо найважливіше, мій сеньйоре, бути у світі чоловіком розважливо добрим, усього-на-всього добрим, добрим без жодних означень і теологій, без будь-яких доповнень, бути добрим і не більш як добрим. І якщо люди плутають такі шляхетні риси характеру з характером дурня, то ти просто не міг не здатися божевільним усім цим поміркованим насмішникам, тобто людям поганим. Бо ні в чому так яскраво не проступає людська підлота, як у глузуваннях, і диявол — то великий насмішник, імператор і батько всіх насмішників. А якщо сміх досягає такої вершини, що набуває ознак святості, визволяє і стає в кінцевому підсумку добрим, то це вже не сміх глузування, а сміх радості.

Розділ XXVI

Де триває втішна пригода з вертепником і розповідається про інші прецікаві речі

Отож, коли Дон Кіхот перебував у корчмі, де вúслухав розповідь про алькальдів, що ревли ослами, прибув майстер Педро з мавпою-вгадницею та вертепом «Визволення Мелісендри». Дон Кіхот був глибоко вражений, коли побачив, що, вислухавши свою мавпу, майстер Педро відразу його впізнав, і він вирішив, що майстер Педро уклав таємний договір із Сатаною. Потім він дивився вертепну виставу, в якій чоловік прекрасної Мелісендри дон Ґайферос визволяє свою дружину з мавританського полону.

І тоді перед ним з’явилися імператор Карл Великий[81] і Ролянд, алькасар Сараґоси[82], маври, король Сансуеньї Марсілій[83], дон Ґайферос[84]… І коли цей останній посадив свою кохану Мелісендру на коня, навздогін їм помчала вся найліпша мавританська кавалерія, і тоді Дон Кіхот підхопився на ноги й кинувся на допомогу дону Ґайферосу, перед тим звернувшись до переслідувачів із гнівними словами у стилі Гомера. «Як сказав, так і зробив, добув меча, плиг одним скоком до вертепу і давай з небаченим завзяттям і люттю бити лялькових маврів: тих скидав на землю, тим стинав голову, одних калічив, інших шаткував на капусту і в розпал тієї січі так кресонув навідліг, що якби майстер Педро не пригнувся, не скоцюрбився і не присів, Дон Кіхот зніс би йому голову так же завиграшки, буцімто вона в нього була марципанова».

Яка відважна битва, гідна високого наслідування! Яка корисна наука! І марно майстер Педро закликав Дон Кіхота зупинитися, вказуючи йому на те, що ті, кого він валив на землю, розрубував на шматки, вбивав і калічив, не справжні маври, а ляльки, виготовлені з паперової пасти, наш кабальєро не звертав найменшої уваги на ці заклики й не переставав громити уявне вороже військо. І правильно він робив, дуже правильно робив. Усілякі майстри Педро облаштовують свої комедійні вертепи і вважають, що, позаяк їхні війська виліплені з паперової пасти, їх треба берегти й шанувати. Але мандрівний рицар має за обов’язок громити, калічити та вбивати всіх тих, котрі, ховаючись за ширмою поетичної вигадки, завдають більше шкоди, аніж сама омана. Адже юрба ставиться з більшою пошаною до омани, в яку вона вірить, аніж до істини, в яку не вірить.

«Зупиніться, сеньйоре, і не виставляйте себе на посміх, не воюйте з ляльками комедійного вертепу, бо всі ми втаємничені в цю змову, і в ній не може бути обманутих; зважте, що тут ідеться тільки про те, щоби весело згаяти час, що ми й робимо, і ні Карл Великий тут не є справді Карлом Великим, ні Ролянд — Роляндом, ні дон Ґайферос — доном Ґайферосом, і тут ніхто ні на кого не нападає, а лише розважає та розвеселяє публіку, яка, хоч і вдає, ніби вірить у реальність комедії, насправді в неї не вірить; опам’ятайтеся, сеньйоре, й не витрачайте свої сили на битву з ляльками вертепного театру…»

«Та оскільки ці ляльки виліплені з паперової пасти, і всі ми це знаємо, — відповідаю я, — саме тому треба постинати їм голови і розбити їх, бо немає нічого небезпечнішого та шкідливішого, ніж брехня, з якою всі погоджуються. Усі ми знаємо цю таємницю, таємницю Полішинеля; усі ми знаємо й повідомляємо одне одному на вухо, що такий собі дон Ґайферос — то не дон Ґайферос, що визволення Мелісендри, яке ми спостерігаємо, — то не визволення Мелісендри, але ж коли так, то чому ми так хвилюємося й переживаємо, коли хтось вилазить на верхівку найвищої в селі башти й волає так гучно, ніби проголошує саму істину? А повідомляючи все це одне одному на вухо, чи не знищуємо, не обезголовлюємо, не руйнуємо обман? Треба очистити світ від комедій та вертепів».

Але прибігає стурбований майстер Педро й гучним голосом волає: «Ой смутку мій! Він же нищить і стирає на гамуз усе моє добро!» Та бо не живи з того, з чого ти живеш, розбійнику, — ось як повинні ми йому відповісти. Працюй, а не влаштовуй вертепні вистави. І разом із Дон Кіхотом ми повинні сказати щонайрішучіше: «Хай живе мандроване рицарство, і хай воно піднесеться понад усе суще на землі!» Хай живе мандроване рицарство, і хай згинуть комедіанти!

Хай згинуть комедіанти! Треба покінчити з усіма вертепами, з усіма санкціонованими вигадками. Дон Кіхот, який сприймає комедію серйозно, може здатися комічним лише тим, котрі вважають комічною серйозність і перетворюють життя на театр. А якщо так, то чому він не може взяти участь у виставі й виконати в ній обезголовлення, знищення та зруйнування комедіантів, виліплених із паперової пасти? Чи є якийсь глузд у тому, що того, хто сприймає комедію серйозно, осуджують ті, котрі ставлять її на кін