Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

«Корогва» стала кістяком першого нашого кавалерійського полку, який дістав історичну назву Уусіманський драгунський полк. Зі «Сторожі» сформували Сейняйоцький гренадерський батальйон. Коли закінчилося формування ще п’ятьох набраних батальйонів, їх урешті об’єднали в 1-й і 2-й гренадерські полки. Крім того, з навербованого рядового складу було сформовано шість батарей і стільки само висадних команд.

Невдовзі виявилося, що система, де поряд із добровольчими загонами без виразної структури формуються наймані регулярні частини, вельми погана. Тому набір доводилося застосовувати лише як крайній захід, до якого ми вдавалися, доки не з’явилася змога мобілізувати людський ресурс усієї визволеної Фінляндії. Передумовою цього було запровадження загальної військової повинності. На моє особисте прохання сенат оголосив 18 лютого загальну військову повинність на підставі відповідного закону 1878 року, і відтоді під прапори закликали всіх придатних до військової служби чоловіків віком від 21 до 40 років.

Після цього в певних колах залунали підозріливі і застережливі голоси. Скажімо, стокгольмська газета Svenska Dagbladet повідомила, що ідея дати зброю лівим елементам, або, як було сформульовано, «саме тим людям, проти яких точилася війна на півдні», породила сумніви в сенаті, хоча він і поступився «завзятому тиску» військового керівництва.

Не пригадую, щоб між мною і сенатом виникали в цьому питанні які-небудь розбіжності, — годі й казати про начебто мій «завзятий тиск» — але, звісно ж, я рішуче підтримував думку, що пора вдатися до цього заходу. Що стосується ризику, пов’язаного з видаванням зброї народові, то весь наш задум і базувався на тому, що більшість народу хоче визволити країну і для досягнення цієї мети готова пролити кров і пожертвувати життям. Слушність цієї віри в народ довели вже перші бої, до яких стали пліч-о-пліч чоловіки з усіх прошарків суспільства. Тих, хто не з’явився на призов, було мало, і це не могло не тішити. Бойові дії частин, сформованих із військовозобов’язаних, теж не зганьбили моєї віри. Я не знаю жодного випадку, щоб у білій армії оприявнювалася політична обструкція.

На основі наявного статистичного матеріалу Ставка розробила організаційний план, побудований на обороноздатності всього народу, і в ньому було враховано, крім негайних потреб, іще й готовість до оборони в майбутньому. В остаточному вигляді план охоплював 9 дивізій, загалом 27 полків, а також спеціальні підрозділи. За розрахунками, офіцерські та унтер-офіцерські кадри переважно мали утворитися з вишколених у Німеччині єгерів.

27-й єгерський батальйон перетворився в міцну бойову одиницю, яка складалася з 4 єгерських сотень, 2 кулеметних сотень, саперної сотні, батареї, підрозділу зв’язку і кіннотного загону. Батальйон мав ґрунтовний вишкіл і набутий на Східному фронті воєнний досвід. Можливість отримати в особах єгерів інструкторів і командирів для підрозділів, які незабаром мали утворити військовозобов’язані, була для нас неоціненною, і єгері, що приїхали до Фінляндії і вже виконували функції командирів чи інструкторів, продемонстрували свою кваліфікованість. На повернення батайльону з Німеччини ми чекали з нетерпінням, навіть із хвилюванням, адже тепер кожен день важив багато.

Ще в Гельсінкі я запропонував сенатору Свінгувуду якнайшвидше відкликати єгерів додому. Зі своєї Ставки я теж неодноразово робив такі пропозиції, акцентуючи на тому, що водночас треба відправити морем якомога більше зброї та боєприпасів. 17 лютого до Вааси прибув передовий загін із 80 вояків, а з ними — цінний вантаж куплених у Німеччини російських трофеїв[31], але головний контингент (1130 вояків) дістався туди аж 25 числа закрижанілою Ботнічною затокою. Шведський уряд полегшив дорогу, засвітивши маяки і конвоюючи фінські судна, й це гамувало роздратування, породжене його іграми на Аландських островах і вельми негативною позицією в питаннях транзиту зброї.

Поставні єгерські лави на огляді в Ваасі мали чудовий вигляд. Такий загін уже годі було побачити на войовищах світової війни: молоді, загартовані війною, мускулисті чоловіки, в очах у яких світилися радісна рішучість і усвідомлення своєї майбутньої ролі в фінляндських визвольних змаганнях. У своєму привітальному слові бійцям, що повернулися додому, я нагадав, як у часи, коли доля Вітчизни здавалася найбільш безпросвітною, вони вірили в її прийдешність, і наголосив, що майбутня фінляндська армія бачить у них інструкторів і командирів. На них чекає велике й почесне завдання.

План організації армії, як я вже казав, ґрунтувався цілковито на участі єгерів: більшість із них мала утворити командний склад підрозділів, сформованих із військовозобов’язаних. Однак невдовзі з’ясувалося, що перед тим, як вирушити з Лібау, єгері розробили собі інакший план.

Їхню пропозицію виклав мені підполковник Теслев[32], який виконав був доручення привезти батальйон із Лібау. Перед від’їздом він, не отримавши від мене на це повноваження, понадавав бійцям батальйону звань офіцерів та унтер-офіцерів фінляндської армії, до майора включно.

За словами Теслева, організаційний план викликав у єгерів багато емоцій. Вони хотіли стати офіцерами й унтер-офіцерами бригади, що складатиметься з шести батальйонів добірних шуцкорівських рядовиків, а далі — щоб було створено елітну формацію, яка зламає опір на найважливіших напрямах, проторує шлях для решти війська і надихне його своїм прикладом. Але хоч я і розумів цю ідею, було очевидно, що ми не можемо собі дозволити розтрачувати цінні кадри батальйону. Він мав стати кістяком набагато більшої кількості підрозділів, ніж собі думали єгері. Сподівання сформувати боєздатні формації з військовозобов’язаних рядовиків не мали шансів справдитися без достатньої кількості кадрів. Я вважав, що неможливо схвалити лібауський план. Цілком зрозуміло, що це все викликало багато емоцій, і план єгерів свідчив, що вони не мали уявлення про організаційні завдання, які ми маємо розв’язати.

Від одного єгеря, який добре знав усе пов’язане з ускладненнями, спричиненими лібауським планом, я згодом отримав опис подій, який в істотних моментах різниться від наведеного підполковником Теслевом[33].

Коли найстарші (майори) серед єгерів дізналися від підполковника, що я не маю бажання схвалити їхнього плану, юнаки відчули певне розчарування, передовсім, щоправда, через затримку з потраплянням на фронт. Якось раз Теслев скликав майорів, щоб поінформувати їх про становище, яке «викликало занепокоєння». Він дав тоді зрозуміти: йому здається, що за обґрунтуваннями, наведеними Ставкою проти їхнього плану, криються інші, невисловлені. Головнокомандувач не був другом Німеччини, і йому не хотілося, щоб вишколені там єгері відігравали помітну роль. Складений у Ставці надмірно масштабний план, отриманий Теслевом для ознайомлення, передбачав створення організації, в межах якої єгерям даватимуть лише другорядні завдання в підпорядкуванні командирам не з їхнього кола. Це тлумачення, звичайно, призвело до недовіри і неспокою, однак апогею збудження досягло аж тоді, коли Теслев зазначив, що в Ставці марнують час на підготовку організації, невідповідної до вкрай обмежених ресурсів ворога. Тією бригадою, що її єгері самі