read-books.club » Детективи » Тіні над Латорицею 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тіні над Латорицею" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 59 60 61 ... 92
Перейти на сторінку:

— Ну що ж, — підвівся Коваль. — Завтра день робочий. Навіть не завтра, а вже сьогодні.

Господарі запротестували. Але підполковник був невблаганний.

Романюк не втручався, даючи можливість старшим самим розібратися. На думку начальника міліції, — оскільки Кравців та Самсонов сиділи за міцними гратами і від них, як запевняв майор Бублейников, слід з хвилини на хвилину чекати повного зізнання, і підозрюваний Ернст Шефер був під постійним наглядом, — слово тепер за слідчим Туром, а оперативні працівники можуть і передихнути.

Він не знав, що Коваль іншої думки, що і на «Червоній гірці», і зараз, у домі Антонових, він не відпочивав, а продовжував сушити собі голову над загадкою вбивства родини Іллеш. І спогади Антонова про Трансільванію, про кінець війни, епізоди їхнього воєнного життя, викликаючи різні асоціації, зв'язували у його свідомості минуле з сучасним, давали мозку додаткову роботу.

Підполковник не поділяв оптимізму своїх колег. У нього не з'являлося відчуття, що справу зроблено. Убивці Довгий і Клоун? Повірити в це було легко і просто: рішення само йшло в руки. І саме тому щось заважало Ковалю зупинитися на ньому.

Втім, своїй інтуїції він теж перестав довіряти після історії з циганом. Тоді його спокусила непевна підозра і повела в бік обвинувачення, а тепер він шарахається у зворотний.

Це було для підполковника незвично і неприємно. Він звик покладатися на свою інтуїцію. Тому навіть захоплюючі спогади про воєнну юність не допомогли йому забутися.

— Сподіваюсь, ще побачимось, — сказала Антонова, подаючи Ковалю руку. — І не так експромтом… Для господині важливо наперед знати.

— Звичайно, побачимось, — відповів Коваль. — Спасибі, але й експромтом у вас все прекрасно.

— Приходьте у неділю на пельмені, на справжні сибірські. З донечкою, — вона ласкаво поглянула на Наталку. — Прийдете? Дивіться. І ви, — повернулася до начальника міліції, — Петре Івановичу. Бо завжди, як ясне сонечко у хмарний день: покажетесь на мить і знову ховаєтесь. І дружину кличте.

— Робота, — розвів руками майор. — Така робота, що й дружині не показуюсь.

— Ви приїхали без дружини?.. — спитала Капітоліна Сергіївна і, глянувши на Коваля, осіклася. Перевела погляд на Наталю, яка так само, як і батько, опустила очі, і все зрозуміла. — То ви один?

— Вісім років… Удвох ми, — виправився, обійнявши Наталю за плечі.

— Мужчина не повинен бути один, — співчутливо, але з нотками осуду в голосі промовила Антонова.

Щоб змінити тему розмови, Коваль спитав:

— Кривдить він вас тут, Капітоліно Сергіївно? Майор Романюк?

— Ну, в мене з ним які справи? Вони більше з Віталієм Івановичем.

— З прикордонниками живемо дружно, — запевнив Романюк. — Чим можемо, один одному допомагаємо… Інакше працювати тут було б нелегко. Область у нас невелика, народу небагато, але роботи вистачає: більшу частину території займають гори та ліси, непрохідні нетрі і глибокі ущелини. До всього — кордон з чотирма державами…

— Справа у нас, зрештою, одна, ділити нічого, — підтвердив полковник.

Всі вийшли на вулицю, під тепле зірчасте небо, що немов чорним наметом вкрило притихле містечко. Ліхтарі на вулицях були давно погашені. Десь проспівав перший півень.

— Оце засиділися. — сказав Коваль.

Прохолодний вітрець війнув в обличчя Наталі. Навколишня тиша, що була ніби розлита у повітрі, навівала нові почуття, розмаїті настрої.

— Петре Івановичу, — звернулася до майора, який тримався поруч неї, даючи можливість Ковалю і Антоновим іти попереду. — Скажіть, яка найкраща книжка про Закарпаття?

— Найкраща? Їх багато…

— Щоб з однієї про все довідатися, про історію, про людей. І все зрозуміти.

— Вбивцю іще не знайшли? — тихо питала тим часом у Коваля Капітоліна Сергіївна.

Весь вечір не наважувалася порушити цю тему, але кінець кінцем жіноча цікавість перемогла.

— Поки що ні, — сухо відповів Коваль.

— Яке жахливе вбивство, — зітхнула Антонова. — Усе місто приголомшене.

— Самої книжки, мабуть, мало буде, — пояснював Наталі майор. — Книжка то є книжка. Не більше. А найкраще — люди; вони все знають, усе розкажуть.

— Які люди? Де вони? — = питала Наталя.

— Де? В горах. Та й тут, у долині Тиси, на берегах Латориці, Боржави, Тереблі. Жива історія… А хочете — повезу вас у гори, на свою батьківщину. Там і наш Олекса Борканюк народився. Чули таке прізвище?

— О! — сказала Наталя. — Його подвиг відомий.

— Подвигом було все його життя. Так от і я родом із Ясеня. Наші батьки ґаздували разом, хоч, правда, яке там ґаздівство було!.. Трохи звільнимося по роботі, Наталю, та й підемо у гори, — бадьоро закінчив він.

— Це було б прекрасно!

— Якщо Дмитро Іванович погодиться… Або познайомлю вас із легендарним розвідником Ікаром. Під час війни в окупованій гітлерівцями Чехословаччині він безстрашно виконував своє небезпечне завдання. А зараз служить у нас. І звуть його Дмитро Пічкар, старший сержант міліції.

Розмовляючи, вони підійшли до машини. Романюк сам сів за кермо службового «Москвича».

Мотор тихо завуркотів, і Наталя не поїхала, а наче знову попливла в чарівній машині часу у повну загадок і таємниць літню закарпатську ніч.


4

Це був хороший день. По-перше, пішов дощ і змив гарячу пилюку в містечку. Підполковник Коваль відчув, що після дощу у нього немов і в голові прояснилося. По-друге, і це було головне, він одержав цікаві відомості — новий матеріал для роздумів.

Установлення убивць родини Іллеш затяглося, і Дмитро Іванович проти волі нервував, відчуваючи, що все його дратує і він стає нестерпним навіть для самого себе.

1 ... 59 60 61 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні над Латорицею"