read-books.club » Бойовики » Тривожний місяць вересень 📚 - Українською

Читати книгу - "Тривожний місяць вересень"

240
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тривожний місяць вересень" автора Віктор Васильович Смирнов. Жанр книги: Бойовики / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 59 60 61 ... 88
Перейти на сторінку:
class="p1">А тепер димарі не диміли. Буксир перестав тягти за собою валку мазанок-барж.

Ховаючись за живоплотом із акації, що росла попід тинами, я гайнув де заводу. Незакріплені сошки кулемета хиталися, коли я ступав. Я раз у раз оглядався на мазанку Семеренкових. Там лишилася Антоніна. Але заглухлі димарі заводика кликали до себе. Я йшов пригнувшись, намагаючись не зачіпати колючого гілля акації.

…І коли три постаті сірими мишачими клубочками покотилися від гончарного заводика назустріч, я ліг під лісою, увіткнув сошки в сиру, порослу кульбабою і цупким листям подорожника землю і став очікувати. Виходить, вони захопили заводик. Навіщо? Якесь безглуздя…

Троє бігли уздовж тинів, по обидва боки вулиці. Вони, мабуть, почули коротку чергу і тепер бігли на підмогу Климареві. У кожного було по «шмайсеру», ремені автоматів провисали до землі. Я дивився на них і чекав. Нехай біжать. Фланги! Ось що непокоїло мене. На флангах у мене були мазанки, сараї та городи, вони не проглядалися й залишались неприкриті.

Перший-ліпший бандюга, який хоч трохи щось тямив, міг зайти на стук кулемета збоку, з городів, і розстріляти мене впритул. А що коли вже оце зараз хтось крадькома пробирається задвірками? Звичайно, про це не слід було роздумувати. Моя мета — оці троє. Та й годі. Я міг переполовинити банду Горілого. Підпустити їх на тридцять-сорок метрів. Але думкою я линув до Антоніни. Мені хотілося вернутися до неї. Живим! А не накритим мішком з-під борошна… Ну, а коли вже така моя доля, то нехай це станеться не сьогодні. Сьогодні мені не можна залишати її.

Троє підтюпцем бігли вздовж тинів — двоє праворуч, а один лівим боком вулиці. Чоло мені взялося потом. Фланги, неприкриті фланги! Кулемету ніякий чорт не страшний на висотці, де все видно, але в такій позиції він сліпий, він дивиться вздовж вулиці тупим дулом, а праворуч і ліворуч хати, сади, тини. Бандити мали б хоч одного когось, а таки направити стороною, городами. Адже тактика тут нехитра, перевірена.

Від хати Гдумського, де мав вартувати Попеленко, мене відділяло кілька мазанок. І я дав довгу чергу по трьох сірих постатях, що скрадалися вздовж тинів. Нехай, чорти б його вхопили, прокинуться мої соратники! Я не хочу залишати Антоніну, не хочу, щоб вона беззвучно ридала над мішком з-під борошна, у нас, чорти б його вхопили, усе тільки починається, у нас попереду ціле життя… Це чудо, що ми зустрілися, а якийсь гад може все зруйнувати, кинувши з-за тину одну-однісіньку «феньку».

З такої відстані я не зміг влучити, а пристрілятися вони мені не дали, перестрибнули через лісу — змело їх з вулиці, як перестиглі груші з гілки, коди труснеш як слід. Авжеж, промазав… Зате галасу наробив багато, десятків два-три гільз відсипав МГ на закурений подорожник.

Попеленко, виявляється, не спав. Його голова у сірій шапчині, збитій набакир, підвелася рядом із тичкою, наче макітра, що сохла.

Він, мабуть, давно придивлявся до всього, що діялося на вулиці. Не міг він не помітити і бандитів із «шмайсерами»… Напевно, розв’язував складні «військові планти» — дременути до лісу чи сховатися в лопухах.

Близька кулеметна черга надала йому впевненості, і «яструбок» виткнувся з-за тину.

— Попеленко! — гукнув я. — Сюди!

Звідти, де зникли бандити, вдарили на голос автоматні черги. Кулі зняли пилюку на дорозі і, зрикошетивши, бридко заскімлили… Отже, з флангів, городами, йшли спільники, інакше тим трьом нічого було відкривати вогонь, щоб відвернути увагу! Я відповів чергою, ніби спокусився вступити у безглузду, але діяльну перестрілку.

— Чого стоїш? — загукав я до «яструбка». — Біжи до мене!

— Не можу! — відповів Попеленко. — Стріляють дуже!

Я ще раз натиснув на спуск. Автомати примовкли, і я рвонувся вперед, поряд ліси плюхнувся Попеленко у канаву з гноївкою. Над головою проспівали кулі. Товсті, куці, як бульдоги, «шмайсерівські кулі». Тюф-тюф-тюф…

Крізь щілини в лісі я бачив велике широке обличчя «яструбка».

— Ну, ти! — сказав я. — Біжи до Глумського. Прикриєте з городів! Ти праворуч, Глумський ліворуч. Вулицею я їх не пропущу, не бійся… Та пам’ятай про трибунал… Це тобі бойові дії, розправа буде коротка.

— Еге! — видихнув Попеленко та й зник.

По той бік села, де позалягали «хлопці» Горілого, тепер працював один автомат. Напевно, двоє бандитів приєдналися до дружків, що потайки пробиралися задвірками. Тепер усе залежало від кмітливості Попеленка й Глумського. Я не міг залишити свою позицію й звільнити бандитам вулицю для кидка.

«Шмайсер» працював майже без упину, з перервами для заміни обойм. Я не став відповідати: нехай похвилюються, трохи остережуться. Ось через вулицю, розмахуючи руками, промчав Глумський. Я прикрив його кидок довгою чергою.

А незабаром із-за хат бахнув постріл із гвинтівки. І ще два підряд. Глумський відкрив пальбу. Нехай стріляв хоч і в божий світ. Вони не полізуть, зрозумівши, що флангове просування виявлено. У них теж не дивізія.

Праворуч зацокотів автомат, наш ППШ. Попеленко! Бандити відповідали, але в’яло, короткими чергами. Відчувалося, що серйозний бій не входить у їхні наміри.

Поки йшла перестрілка на городах, автомат на дальньому краю села примовк очікувально, і я зміг перебігти трохи далі. Рядом, по тину, наче батогом шмагонуло: трохи вбік узяв автоматник. Праворуч, за соняшниками, я бачив Попеленка. Він стріляв, пригнувшись, і раз по раз озирався довкола. Я встромив сошки у землю і почав бити короткими чергами поміж мазанками, по городах, де причаїлися бандери.

Переміщення кулемета їм зразу ж не сподобалося — вони зметикували, що потраплять під боковий вогонь, і перестук «шмайсерів» віддалився. Бандюги відступили назад, до заводика.

Їм можна було спробувати обійти нас за селом, полями, ще ширше розтягнувши цеп, але вже розвиднілося, стерня проглядалася на кілька сот метрів.

Якби в бандитів була ясна й чітка мета наступу, якби вони за всяку ціну хотіли врятувати Климаря, то просто напали б відчайдушно, не шкодуючи себе, і хтось городами проскочив би до нас у тил. Але, видно, ризикувати їм не хотілось… Автоматна тріскотнява все віддалялася до заводика. Коротко цявкав то один, то другий «шмайсер». Бандити про всяк випадок прикривали відхід. Але переслідувати їх було нікому. Нам відбитися — і то перемога!

Настало затишшя. Глумський на городах час від часу стріляв з карабіна. Попеленко мовчав, але я бачив між мазанками на рівні соняшничиння його шапку. Авжеж, невелике наше військо… а все-таки вистояло.

Сірі хмари з заходу неслися понад стріхами, часом від них одривалися загнуті, як спускові курки, клапті й мало не чіплялися за гостре верховіття тополь. Розвиднілося, але півні мовчали, немов очікували,

1 ... 59 60 61 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тривожний місяць вересень», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Тривожний місяць вересень» жанру - Бойовики / Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Тривожний місяць вересень"