read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

200
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 59 60 61 ... 248
Перейти на сторінку:
режиму проти нього! Іполит Михайлович сміється.

— Але чи справді народ розлюбить царя, коли побачить, що той зраджує свою жінку, чи вона зраджує його? — сумнівається Куровський.

— Нам важливо зруйнувати ореол помазаника Божого навколо громадянина Романова. Щоб народ зрозумів, що цар — то звичайна людина, як і всі інші. Що в нього не стоїть, а жінка зраджує його. Не просто зраджує, а з жидом та негром. Чи он як Катерина Велика смоктала у козака — це теж вплине на десакралізацію влади! Але ще більше вразять публіку фотографії, на яких цар буде займатися мужолюбством! Бо це ж уже безсумнівний гріх!

— Що? — аж скрикує Куровський.

— Так! Мужолюбством! Ось це буде таким ударом, який знищить будь-які зв’язки між царем та народом, бо мужолюбів, або гомосексуалістів, якщо по-науковому, у нас не люблять. А тут сам цар таким займається! Це буде удар у саме серце самодержавства!

І дурник Миколка нічого не зможе зробити. Як йому діяти? Виправдовуватися? Тоді треба казати, в чому саме. Хоч круть, хоч верть, а імператор наш по самі вуха в лайні. Режим буде обов’язково повалено, і наша ціль тепер — готуватися до того, щоб перехопити владу. Бо у перемоги завжди багато батьків, і багато хто спробує привласнити наш успіх. Нам треба діяти на випередження!

Цієї миті я чую, як двері до коридора відчиняються, і хтось починає мене палко цілувати. Я аж підстрибую з переляку, але це Ізабелла. Вчепилася мені в губи, ну, і я про все забув. Притиснув її до себе.

— Ви що тут робите? — вереск патлатого. То це він зайшов до коридора!

Ізабелла відсахується від мене, наче дуже перелякалася. У коридор виглядають Куровський та Іполит Михайлович із револьверами у руках.

— Вони підслуховували! Ця проститутка! — кричить патлатий і сам лізе за револьвером.

— Ні! — каже Ізабелла, робить крок до Іполита Михайловича, наче хоче щось пояснити, і з-під її сукні падають труси. — Ой! — вона червоніє і присідає. Я починаю защіпати матню.

— Вони підслуховували! — знову кричить патлатий! — Я бачив!

Іполит Михайлович махає рукою.

— Ідіть працюйте. Ізабелло, у Мокія ще сьогодні зйомка, не чіпляйся до нього!

— Та я що, я — невинна жертва! А цей варвар прямо ненаситний якийсь! — Ізабелла підморгує мені і йде геть. Коли проходить біля патлатого, той аж кидається на неї.

— Григорію, припини! — наказує Іполит Михайлович. Патлатий, може б, і битися поліз, але зупиняється.

— Ця проститутка, їй не можна довіряти, — гавкає, наче пес на ланцюзі.

— Мовчати! — Іполит Михайлович вгамовує патлатого і строго каже мені:

— Мокію, ти бережи сили, у тебе ще після обіду зйомки!

— Слухаюся! — киваю я. — Побережу. Просто вона така! — я рухами рук показую, яка в Ізабелли красива фігура, коли на мене з риком кидається патлатий: ревнує чи що. Його кулак свистить біля мого вуха, а мій потрапляє йому в нижню щелепу. І патлатий падає. Я його підхоплюю і обережно кладу на підлогу.

— Щоб головою не вдарився. А то я якось на Дніпрі одному матросу дав, а він, коли падав, головою вдарився. До лікарні його відвезли. А мене поліція схопила. Кажуть, як помре, то іти тобі, Мокію, на каторгу. Дякувати Богу, не помер морячок. А цей гарячкуватий! — переможно посміхаюся.

— В тебе тренований удар! — підозріло каже Іполит Михайлович.

— Мене англієць один навчив. Він був механіком на пароплаві. Якось захворів, і його в Олександрії залишили. Три місяці у нас лежав. А мене якраз кінь копитом вдарив, два ребра зламав. І я був у лікарні, то познайомилися, він мені показав пару прийомчиків. Це ще я не сильно вдарив! — переможно дивлюся на них.

— Забирайся звідси. І готуйся для зйомок увечері, — наказує Іполит Михайлович.

Виходжу з коридора, а там на мене чекає Ізабелла. Її бачу, і аж паморочиться. Хоч обережно ж треба, бо виходить, що Ізабелла за мною в коридор пішла і стояла за спиною, слухала А я нічого й не помітив! Ну дівка! А потім же, коли почула, що до коридора хтось заходить, кинулася цілуватися, не просто цілуватися, а ще встигла з себе труси стягти, а мені ширінку розстібнути, що нас від підозр і врятувало! Слухайте, багато я вправних дівок бачив, але щоб ось так — ні!

Між тим у підземеллі тривали зйомки. Там жид чого тільки з государинею не витворяв, а вона й не проти.

— Ох і стогне ж, — посміхається Ізабелла.

— Ти її знаєш?

— Так, ми разом працюємо.

— А що за робота така?

— Ну, ти ж бачив фотографії з голими ланками, які гімназистам продають.

— То з жінками, а тут же на государя наклеп! Та Абрама за ноги повісять, коли спіймають.

— А він тут сидіти й не збирається. Поїде в Палестину, за державу свою воювати.

— Ой, а він куди? — дивуюся, коли до Абрама та імператриці ще Леопольд доєднався.

— Туди, — сміється Ізабелла.

— Зачекай, але ж хіба можна, щоб ото два чоловіки на одну жінку?

— Ну, ти, Мокію, зовсім дикий! Леопольд он з Африки, і то таких запитань у нього не виникає. Скільки хочеш може бути чоловіків. Вправна жінка і з трьома легко впорається.

І точно, дивлюся, що Леопольд зовсім не зайвим став.

— Господи, Содом та Гоморра, — бідкаюся.

— Гоморра, Мокію, ще попереду, — сміється Ізабелла, — Слухай, а що ти там під дверима почув?

— А ти наче не чула?

— Не чула, Я тільки підійшла, як Гриша за мною приперся. То що, заплатять нам?

— Заплатять. Але потім поліція нас шукатиме.

— Хай шукає. Я додому, до Неаполя зібралася, пароплав за тиждень. Їсти хочеш?

— Та можна.

Повела вона мене в куток, протилежний тому, де зйомки. У кутку самовар стоїть, чашки, хліб нарізаний, ковбаса, сир. У панів ото візьмуть ковбаси та сиру, покладуть на хліб, зверху хлібом прикриють, і зветься це — бутерброд. Мені Уляна Гаврилівна ті бутерброди робила, як її німкеня-господарка навчила. Смачна штука. Особливо коли побільше ковбаси та сиру і чай солодкий. Їм.

— Слухай, Ізабелло, а хто у тебе в Неаполі? — питаю, коли прожував трохи.

— А нікого. Просто скучила. Та й зими мені набридли. Оці холоди ваші.

1 ... 59 60 61 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"