Читати книгу - "Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова"

Лемкін підготував меморандум, але той вийшов надто довгим. «Скоротіть його до однієї сторінки, якщо хочете, щоб Рузвельт це прочитав», — сказали йому. Як можна стиснути інформацію про усі ці звірства? Він переглянув свій підхід і вирішив подати Рузвельтові нову ідею: оголосити масові вбивства поза законом, написав він, зробити їх злочином, «злочином злочинів». Лемкін запропонував розробити угоду, за якою б метою війни став захист етнічних і расових груп, і яка б дала чіткий сигнал попередження Гітлеру. Меморандум було надіслано, минуло кілька тижнів і прийшла негативна відповідь. Президент усвідомлював загрозу, але час діяти ще не настав. «Будьте терплячим, — повідомлялося Лемкіну, — сигнал буде, але не вже негайно».{339}

Лемкін був наче на власному похороні, не маючи жодної звістки з Вовковиська, і його охопила меланхолія. Однак він знову взяв себе в руки і вирішив забути про політиків і державних діячів.

Він напише книгу і апелюватиме безпосередньо до американського народу.

76

До Північної Кароліни продовжували надходити документи зі Стокгольма, з бібліотеки Конгресу і від друзів з усієї Європи. Щодо дій німців вони містили важливі подробиці (розподіл продовольчих пайок, кількість калорій, які виділялося окремим особам залежно від того, до якої вони належали групи) і чутки про масові страти і депортації. Зібрані декрети були частиною більшої схеми, системи для вбивства. Лемкін використав ці матеріали для свого курсу лекцій у Школі військового управління у Шарлотсвіллі. Студенти були під враженням від його лекцій.

Задум написати книгу мав на меті зробити такі матеріали якомога доступнішими. «Я з Міссурі, покажіть їх мені», — на таку реакцію сподівався Лемкін, як завжди оптимістично налаштований. Він хотів переконати народ Америки за допомогою юридичного обґрунтування і доказів, застосовуючи об’єктивний і науковий підхід. Він надіслав свою пропозицію{340} до Фонду Карнеґі за міжнародний мир у Вашингтоні, де вона потрапила на стіл Джорджа Фінча, який дав зелене світло. «Завершіть роботу над рукописом, — сказали Лемкіну, — і Фонд оформить матеріали у формі, придатній для друку». Вони погодилися на об’єм у двісті сторінок, гонорар (п’ятсот доларів) і скромне відшкодування витрат. Час для книги був ідеальний, воєнні злочини — на міжнародному порядку денному, нещодавно було прийнято Декларацію у Сент-Джеймському палаці[34]. У жовтні 1942 року президент Рузвельт згадав у своїй промові про «варварські злочини», скоєні в окупованих країнах, і закликав притягнути винних до відповідальності «перед законними судами». Він також заявив{341}, що «воєнних злочинців» примусять до капітуляції, що за допомогою «усіх наявних доказів» кожен з них відповідатиме індивідуально і що зараз Об’єднані Нації працюють над створенням відповідної комісії для розслідування воєнних злочинів.

Лемкін мав на руках цінні вихідні матеріали для підтримки цих дій. Він погодився надати ці декрети Раді, але наголосив на одній умові: має бути вказано походження кожного документа. На першій сторінці кожного документа має бути коротка анотація про те, що збірку склав Рафал Лемкін, консультант Ради економічної війни, під час виконання обов’язків в університеті Дюка і Стокгольмському університеті.

Хоча Лемкін трохи піднісся духом, все ж він не переставав хвилюватися за родину і потерпав від проблем зі здоров’ям. Йому було сорок два, він мав небезпечно підвищений артеріальний тиск, утім, не брав до уваги поради лікарів зробити перерву і добре відпочити, оскільки до Вашингтона постійно надходила нова інформація щодо масових убивств у Європі. У грудні польський міністр закордонних справ в екзилі видав брошуру під назвою «Масове знищення євреїв в окупованій Німеччиною Польщі». Вона спиралася на матеріали{342}, надані Яном Карскі (ще одним випускником юридичного факультету університету Львова), який співпрацював із польським рухом опору у Варшаві.

Лемкін присвятив роботі над рукописом цілий рік, щоправда дозволивши собі зробити кілька перерв. У квітні 1943 року він був з Літтелами на відкритті Меморіалу Джефферсона у Вашингтоні, де спілкувався з акторами Едвардом Г. Робінсоном та Полем Муні. Під радісні вигуки захопленого натовпу приїхав президент Рузвельт, у чорному плащі, він став разом з Елеонорою Рузвельт всього за кілька кроків від Лемкіна. «У Ральфа залишилися найкращі враження, — записав Літтел у своєму щоденнику, — оскільки Рузвельта він досі не бачив». Лемкіна вразили «особливі духовні якості» Рузвельтів. «Вам дуже пощастило, — сказав він Літтелам, — мати таких двох людей, які здатні бути гідними духовними лідерами нації».{343}

Лемкін завершив роботу над рукописом у листопаді. Навіть попри те, що він вмістив сюди не всі матеріали, вийшло понад сімсот сторінок, а це значно більше, аніж було узгоджено з фондом Карнеґі. Фінч був роздратований. Вони обрали назву — «Правління держав “Осі” в окупованій Європі». Малоймовірно, щоб книга потрапила у Міссурі чи ще де-небудь до списку тих, які найбільше продаються. У передмові Лемкін пояснив, що хотів, аби порядні люди з усього англосаксонського світу дізналися правду про нещадну жорстокість німців щодо окремих груп, яка спирається на «об’єктивну інформацію і докази». Він головно зосередився на ставленні до «євреїв, поляків, словенців і росіян», однак принаймні про одну групу — гомосексуалістів — у цій праці не згадується. Він писав про злодіяння «німців», а не нацистів, згадавши лише один раз «націонал-соціалістів», і стверджував, що «німецький народ» «без примусу» сприйняв заплановане, охоче беручи участь у цих заходах і отримуючи від їхнього втілення непоганий зиск. Бажання захищати групи не завадило йому виділити в окрему групу німців. Лемкін зазначив про допомогу у написанні книги вузького кола друзів, присвяти не додавав і підписав до друку 15 листопада 1943 року.

«Правління держав “Осі”» не було легким для читання. Аби покрити «кожен етап життя» під окупацією, книгу було поділено на три частини. У перших восьми розділах він розглянув «методи окупаційного німецького режиму», звертаючи увагу на адміністративні питання, роль законодавства і судів, на інші аспекти, зокрема на фінанси, працю і власність. Коротенький розділ стосувався «правового статусу євреїв».

Далі у 9-му розділі Лемкін відкинув терміни «варварство» і «вандалізм» і створив новий — амальгаму з грецького слова «genos» (плем’я або раса) і латинського «cide» (убивство).

Цей розділ він назвав «Геноцид».

В архівах Колумбійського університету я знайшов залишки його паперів. Серед них був окремий жовтий аркуш у лінійку, з карлючками, зробленими олівцем. Тут він написав слово «геноцид» понад двадцять п’ять разів, перш ніж закреслити і дописати ще кілька інших слів. «Знищення». «Культурне». «Фізичне». Він бавився з