Читати книгу - "Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова"

У вересні, через п’ять місяців після приїзду до Америки, Лемкін провів своє перше навчальне заняття у юридичній школі університету Дюка. Того ж місяця він їздив до Індіанаполіса{332} на щорічну конференцію Американської асоціації юристів, де прочитав лекцію про тоталітарний контроль і підписався під резолюцією, приготованою Джоном Венсом, яка засуджувала звірства німців. Суддя Верховного суду США Роберт Джексон після урочистого обіду виступив з промовою під назвою «Виклики міжнародного беззаконня». Виступ був пронизаний ідеями, висловленими Лаутерпахтом, чоловіком, з чиєю працею незабаром познайомиться Лемкін. Однак про те, що ще один колишній студент зі Львова зіграв певну роль у написанні Джексонових слів, Лемкіну тоді не було відомо.

«Німеччина розв’язала війну, порушивши свої договірні зобов’язання, — сказав Джексон присутнім, — звільняючи Америку від обов’язку ставитися до усіх, хто бере участь у війні, однаково». Він завершив свою промову, висловивши надію, що неминуче настане «панування законів, спрямованих на захист мирного співіснування народів, на які покладатимуться суверенні держави»{333}. Цей виступ, очевидно, не залишив Лемкіна байдужим.

74

Через рік після свого приїзду до Дарема Лемкін виступив з власною промовою на щорічному зібранні асоціації юристів Північної Кароліни. До нього на трибуні приєднався англійський суддя Норман Біркетт. Мені зайняло трохи часу, аби відшукати докладний звіт про це зібрання асоціації, але зрештою я його знайшов.

Декан юридичної школи Орак представив Лемкіна, коротко розповівши про його втечу з Польщі. «Цей поляк нещодавно дізнався, що німці незаконно привласнили його заміський будинок, — пояснював декан, — а його вишукану колекцію картин, які ілюструють здійснення правосуддя ще з часів Середньовіччя, було експропрійовано і вивезено до Берліна». Декан зачитав коротку біографію. «Університет д-ра Лемкіна» був заснований ще 1661 року і називався «університет Львова». Якщо хтось запропонує кращу вимову, нехай підходить до Орака і Лемкіна після завершення урочистого вечора.

Лемкін у своєму виступі говорив про «право і юристів у поневолених країнах». Він описував «зловісну картину» життя в Європі, спричинену декретами нацистів, їхніми діями з підриву діяльності судів, ув’язнення адвокатів і порушення міжнародного законодавства. Він згадав Ганса Франка, в чиїх руках, на його думку, перебувала доля його батьків і мільйонів поляків. Чи захищатиме Франк права цивільних в окупованій Польщі? Відповідь була у самому питанні. Він навів приклад з документа, який Франк подав до Академії німецького права у грудні 1939 року, коли сказав, що право — це лише «те, що є корисним і необхідним для німецької нації». «Ці слова були цинічним запереченням міжнародного права, — заявив Лемкін, — і викликають глибоку відразу». Доктрина Франка підпорядковує індивіда державі і має на меті «підпорядкувати весь світ владі Німеччини».

Лемкін також скористався нагодою, аби знову викласти свої ідеї щодо варварства та вандалізму, згадавши про свою роль у Мадридській конференції у жовтні 1933 року. Голова цієї конференції сказав йому, що він не повинен говорити про Німеччину, пояснював Лемкін, але він проігнорував цю пораду: «Коли я зачитував свою пропозицію [про потребу нового законодавства], німецька делегація, яка складалася з голови Верховного суду Німеччини й очільника Берлінського університету[33] професора Кольрауша, покинули залу засідань».{334}

Ця розповідь мене здивувала. В офіційному протоколі Мадридської конференції зазначалося, що серед присутніх були Кольрауш і голова Верховного суду Німеччини (Ервін Бумке, який головував у суді, про тогорічне рішення якого трохи раніше повідомляв Лаутерпахт, те, яке забороняло інтимні стосунки між німцями та євреями, навіть поза межами Німеччини). Колеги Лемкіна, Веспасіан Пелла та суддя Шлитер були у Мадриді, був там і суддя Раппапорт, який очолював польську делегацію. Лемкіна в офіційному списку присутніх вказано не було.{335}

Він не був тоді у Мадриді, не зачитував свою пропозицію і не спостерігав за тим, як двоє німців покидають залу. Це було невеличке перебільшення, без істотних наслідків, але все-таки перебільшення.

75

Інформація про Лемкінову роботу над декретами нацистів поширювалася{336}, і його запросили до Вашингтона на посаду консультанта Ради економічної війни. Це була весна 1942 року, і завданням Ради було координувати американську воєнну стратегію після нападу на Перл-Гарбор і вступу США у війну. Робота в цій раді, яку очолював віце-президент Генрі Воллес, надала Лемкіну прямий доступ до верхніх ешелонів американського політичного життя.

Він перебрався до Вашингтона — міста, яке з головою поринуло у воєнні клопоти, мало повно енергії та рясніло військовими одностроями. Робота у Раді економічної війни була непередбачуваною. Здається, ніхто до кінця не знав, що відбувається в окупованій Європі і які конкретні наміри мають німці. Колеги не дуже переймалися інформацією, якою він з ними ділився. Вони були занурені у власні проблеми і не виявляли зацікавленості у занепокоєнні якогось емоційного поляка, який відрізнявся від них. Його справи сприймали як «теоретичні» та «фантастичні». «Хіба нацисти реально розпочали втілювати ці плани?» — спитав хтось з його колег. Усі знали про історії німецьких звірств під час Першої світової війни, однак більшість із них виявилася неправдою. Чим теперішня ситуація відрізняється від тодішньої?{337}

Лемкін трохи упав на дусі, втім, знайшов час для спілкування і нових знайомств, насолоджуючись офіційними коктейль-прийомами. Він зібрав кілька споріднених душ, серед них була Кетрін Літтел, дружина помічника генерального прокурора Нормана Літтела (як свідчили архівні матеріали, була чимала кількість одружених жінок, з якими він підтримував стосунки). Літтели представили Лемкіна віце-президентові Воллесу, з яким мали тісні взаємини (Норман Літтел зазначив у своєму щоденнику, що віце-президент виявив «неабиякий інтерес до колекції нацистських декретів Ральфа Лемкіна»). Лемкіна попросили допомогти віце-президентові підготувати промову, яку той мав виголосити у Медісон-сквер-гарден у Нью-Йорку (текст початкової версії стверджував, що Америка буде справді демократичною лише тоді, коли побачить «обраним президентом Сполучених Штатів кольорового кандидата»{338}; цей передчасний рядок було звідти вилучено, коли Літтел сказав Воллесу, що ці слова зіграють проти нього, якщо він коли-небудь балотуватиметься на пост президента).

Вряди-годи Лемкін зустрічався з Воллесом у його великому кабінеті у будівлі Сенату США, сподіваючись якось залучити його до своєї роботи з декретами нацистів. Проте переконався, що віце-президента більше цікавили кукурудзяні поля в Огайо. «Ми завинили перед усіма фермерами світу, — казав йому Воллес, — ось на чому потрібно зосередити увагу». Воллес не справляв особливого враження на Лемкіна, який не міг пройнятися