read-books.club » Сучасна проза » Доторк 📚 - Українською

Читати книгу - "Доторк"

187
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Доторк" автора Деніел Кіз. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 59 60 61 ... 65
Перейти на сторінку:
Ти мені потрібен…

Дивно було, зростаючи, усвідомлювати, що швидкість узагалі неважлива. Чоловік мусить контролювати себе, щоб був час…

— Барні, спробуй встати. Уже починається біль. Щось не так.

І тоді, як батя запопав його у ванній. Він замкнув двері й не міг зрозуміти, як старий дізнався, що він робить, але той вимагав, щоб Барні відчинив двері, а Барні лише відповідав «Ще хвилинку», він іще не закінчив.

***

— Ще хвилинку, — промовив він. — Хвилинку.

— Я не можу додзвонитися лікареві Лірою. Щойно води відійшли.

Барні казав йому «Ще хвилинку», але тато натиснув на двері, маленький гачок відламався, і тікати було нікуди. «Що ти тут робиш?» — «Я просто в туалеті». — «Ану покажи, що це ти робиш». — «Нічого, татку, клянуся». Проте він смикнув його з унітаза й побачив, як відстовбурчився ерегований член, а Барні закричав: «Я нічого не робив, татку! Я не торкався! Я нічого не робив. Воно саме таке стало». Але батько вгатив його кулаком, і Барні повалився на ванну. «Спаскуджуєш себе в цьому домі? Ти від цього здурієш. І осліпнеш».

— Барні… перейми… Барні, прокинься. Ти мені потрібен, Барні. Уже перейми почалися. Будь ласка, встань.

Він ніби плив угору з великої глибини, повз глузливі обличчя на Кроуфордс-Крик, повз сміх, вигуки й відчуття батьківського удару по голові, до межі усвідомлення того, що його кличе голос Карен. Він був такий сонний, що не хотів прокидатися. Що йому робити з цим світом і людьми в ньому? Що вона тепер від нього хоче? Чому не облишить його в тій частині мозку, де містяться спогади? У теперішньому один лише біль, у майбутньому лише порожнеча.

— Ти мені потрібен, Барні. Ти маєш встати й допомогти мені. Мені треба в лікарню. Я можу втратити дитину.

***

І тоді Барні повернувся, викинутий на пляж свідомості, як виснажений плавець, намагаючись збагнути, що Карен має на увазі, і зрештою усвідомлюючи, коли вона вклала йому в руку годинника. Циферблат був розмитий, і довелося піднести його до очей, щоб побачити, що той показує сьому.

— Почалися перейми.

— Коли?

— Приблизно десять хвилин тому. Дякувати Богові, ти прокинувся, Барні. Мені страшно.

— Усе добре, я з тобою. — Барні торкнувся її чола й відчув, яке воно мокре й липке. — Я принесу тобі вологого рушника. — Він виліз із ліжка, зайшов у ванну, навпомацки знайшов рушник і змочив його під краном.

На неї знову напав біль, Барні перевірив час — двадцять хвилин по сьомій — і взявся розтирати їй спину, щоб послабити перейми. Коли біль відступив, Карен знову лягла, вчепившись йому в руку, ніби мала дитина на небезпечному перехресті.

— Усе буде добре, — заспокоював він. — Я зателефоную в лікарню й повідомлю, що ми їдемо. А ти — своїй мамі.

— Я пробувала. Не відповідають. Ти про мене подбаєш, Барні. Ти один. Твої руки, вони так заспокоюють. — Вона глибоко дихала, поки він тер спину. — Мені так пощастило, що в тебе такі сильні руки.

Барні тер їй поперек, масажував напружені м’язи, що розслаблялися під наполегливими пальцями, ішов угору повз ніжні крила лопаток, до м’якої витонченої шиї. Подумав, що в цьому місці можна дуже легко покінчити з ними всіма, але продовжував м’яко масажувати м’язи шиї, доки її голова повільно не нахилилася. Барні витіснив цю думку геть. Себе він може вбити, якщо захоче, але не її. Він не вирішує її майбутнє. Минуле — так. Проте вона змусила його втрутитися в теперішнє, засікати хвилини між спазмами, дивний вимір часу.

Карен застогнала: знову схопили перейми.

— Усе одно тридцять хвилин, — доповів Барні. — Тихо, тихо… Легенько…

— Мені здається, я помру.

— Ні, все буде добре. Тримайся.

— Візьми мене за руку, Барні.

Він чекав разом з нею, зазначаючи час переймів, стирав піт їй з лоба, просив, щоб була хоч якась можливість полегшити її страждання, та після кожного спазму Карен лягала виснажена, а він замислювався, чому життя народжується так важко, а смерть приходить так легко. Інтервал між переймами скоротився до двадцяти п’яти хвилин, і коли він повідомив її про це, Карен злякалася й сказала, що вже час відправлятися в лікарню.

Урешті-решт Барні додзвонився до лікаря Ліроя додому, і його дружина повідомила, що той приймає дитину в елджинській лікарні. Коли він зателефонував у лікарню, телефоністка повідомила, що лікар досі в пологовій палаті, там складний випадок.

— Моя дружина народжує, — сказав Барні. — Він має прийняти пологи.

— Везіть її в лікарню, — сказав голос по той бік лінії. — Доки доїдете, можливо…

— Ви не розумієте. Моя дружина записана в центральну детройтську. Лікар Лірой не доїде туди вчасно, якщо він досі в палаті.

— Не знаю, що вам сказати, сер. Але везіть дружину в лікарню. Якщо Лірой не встигне, у нас тут багато інших лікарів, які можуть прийняти пологи.

Телефон був неподалік від ліжка, і Карен це почула.

— Ніяких інших лікарів, — озвалася вона. — Лише Лірой. Лише він, Барні. — Тоді вона стримала крик і вхопилася за покривала, коли надійшла чергова хвиля болю.

— Слухайте, у вас там буде сьогодні вільне місце? — запитав Барні. — Це терміново.

— Хвилиночку. Я переведу вас на приймальний відділ. — Медсестра в приймальному сказала, що так, у них є вільне ліжко, бо якісь люди скасували свій приїзд сьогодні зранку.

— Добре, — гукнув він. — Передайте лікареві Лірою. Ми скоро будемо.

— Як звуть породіллю?

— Карен Старк.

Пауза.

— Хвилиночку, — і Барні здалося, що слухавку притисли долонею.

За мить вона знову з’явилася на зв’язку.

— Вибачте, містере Старк, але я дуже помилилася. Те ліжко вже зайняте. Його забрали, напевно, коли я була на перерві, і…

— Не верзіть херні! — гаркнув він. — Місце було вільне, доки ви не почули, хто ми такі. Я везу її до вас.

— Що таке, Барні?

— Нічого! Я про все подбаю, — крикнув він. А тоді в телефон: — Чули, що я сказав? У неї відійшли води, перейми кожні двадцять п’ять хвилин. Це буде передчасна дитина, а я не встигну до Детройта. Ви близько. Мусите її взяти.

— Вибачте, містере Старк. Місця немає.

— Та йдіть ви. Передайте Ліроєві, що ми будемо.

— Але, містере Старк…

Він вгатив слухавкою по телефону.

1 ... 59 60 61 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доторк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Доторк"