Читати книгу - "Доторк"

Барні сидів на підлозі перед своєю скульптурою, залитий колом світла. Покривало лежало на підлозі, а робота була розбита на кілька шматків. У Венери відлетіла голова й тепер лежала на підлозі. Відбиті руки. І всі скалічені діти лежали розтрощені по всій студії, ніби хтось кидав їх об стіни. У центрі руйновища сидів Барні, вже не сміявся, здавався приголомшеним і наляканим, ніби зараз розплачеться, ніби хоче плакати, але не може.

— Ходімо нагору, — м’яко промовила Карен. — Ходімо, полежиш трохи.

Барні, здавалося, не чув її, стримував сльози, що наповнювали очі. Коли вона взяла його за руку, він дав звести себе на ноги й покірно пішов за нею нагору. Був тихий і слухняний, їй здавалося, що вона може зробити з ним зараз що захоче, і від цього ставало моторошно. Карен повела його в спальню, вклала в ліжко, і весь цей час його очі блякли, наче він успішно боровся з потребою плакати, доки не залишилася сама порожнеча зі слідом суму. Якби ж він міг поплакати, випустити все це, йому б стало краще.

Карен накрила його, вимкнула світло й зачинила двері.

3

Дивно, які бувають часи, коли світ стає нереальним, коли всі дні стають зовсім як один, а тоді настає день, коли все здається навиворіт і догори дриґом і почуваєшся так, наче пройшов крізь Алісине дзеркало, де немає жодного правила.

Лежачи тут, у ліжку, Барні перебував у світі, де все, чого він торкався, нищилося. Усе, до чого він терся, ставало забрудненим. То був Дотик Старка. Він бачив, як торкається всіх речей у будинку, намагається знайти щось, що дозволило б утримати реальність, але все руйнувалося на білий пил, що здіймався в курну бурю у вітальні, а тоді осідав невеликими кучугурами (Барні притисся до стіни, безгучно зовучи на допомогу), доки не прийшли чоловіки в білих комбінезонах з каптурами, із совками й паперовими склянками й позбирали все це.

Невже це він, через те що трохи пилу стерлося з ніг якогось чоловіка йому в машину, а тоді потрапило йому на куртку й руки, призвів до цього? Чому неробочі машини на стоянці батька завжди були вкриті піщаним пилом? Іржа червона, борошно біле, але радіоактивний пил має лише колір болю.

Як він може заражати не лише мертвих, але й ненароджених?

Хоча пояснення висіло десь у закапелках розуму, Барні зіщулився, не наважився виразити його словами чи навіть мисленнєвими образами, бо знав, що брак значення краще за будь-яке значення. Боягуз він? Та чи має те слово тепер хоч якесь значення? Хто подарує йому сенс жити далі?

Карен не знала, що він бачить її, коли вийшла зі спальні, розмита й нечітка, ніби крізь тонку мереживну хустинку. Вона озвалася до нього й засмутилася, коли Барні не відповів на її запитання. Чому вона не чує його думок? Чому не знає, що він молить її дотягнутися й подати руку, доки його не проковтнуло? Він би сказав їй усе, але це вимагає стільки енергії, і щоразу, як він починав говорити, то відчував, як щось проливається йому між губ, ніби якась цінна рідина, яку потрібно тримати всередині, щоб вижити.

Чому вона звинувачує його в тому, що сталося? Це все провина Праґера. Провина «Нешнал моторз». Її провина, бо вона дістала це від нього. Чому він узагалі якось контактував з радіоактивними ізотопами? Він навіть не ходив на фізику в середній школі, а хімію завалив. То де ж тут сенс?

Що Бог хоче цим довести?

Безмовно лежачи, Барні здивувався від того, як вона стала такою самодостатньою, опинившись у безнадійній ситуації. Потрібно віддати їй належне за те, що виступила проти своєї матері. Якби Лора Бредлі досягла свого, Барні б точно замкнули в дурці. Та він знав, що Карен за нього заступається. Можливо, їй не хотілося до всіх її проклять додавати ще й божевільного чоловіка.

Годинник. Він тисячу разів говорив їй, що не терпітиме того годинника в спальні. Карен заховала десь годинник фертильності після того, як Барні розтрощив циферблат, проте він чув інше цокотіння десь поруч, гучне й наполегливе, як стукіт власного серця. Знову й знову він снив з розплющеними очима, повільно занурювався сам у себе, а тоді раптово зривався від її голосу, і виявлялося, що Карен саме щось говорила, так наче вже досить довго, а на задньому фоні жебоніло невгавне цокотіння… цокотіння… цокотіння… доки її голос не губився в цокотінні якогось інфернального годинника, доки Барні не накривав голову подушкою й ховався від усіх звуків…

***

Барні бачив кількох хлопців з району в річці Кроуфордс-Крик, які плавали голяка, і він був з ними. Вони вилазили на замулені слизькі береги й ляпались у воду, хлюпали й бризкали водою один одному в обличчя. А на траві стояв Вексі О’Браєн із членом у руці й кричав: «У мене найбільший». Тоді вони стали мірятися, щоб побачити, в кого більший, і Барні з Вексі поділили перше місце. Тоді перевіряли, хто найдальше сцить. Вексі виграв. Барні дістав третє місце, від чого йому було соромно. А тоді влаштували змагання, хто перший кінчить. І Барні злякався, бо ще ніколи раніше такого не робив. Джордж Вілкінз мав годинника й засікав час, Вінсент кінчив перший. «Півтори хвилини!» — вигукнув Вінсент. Наступним кінчив Лестер Віттоло, забризкав усю траву (ледь не поцілив у Джорджа, який сказав йому, щоб був обережнішим, мудак). Дві хвилини. Тоді, за чотири хвилини, кінчив Вексі. А Барні продовжував, та нічого не відбувалося, і вони стали сміятися, бо нічого в нього не виходило. Джордж, піднісши йому годинника до обличчя, говорив: «Кінчай, Барні, кінчай, ти можеш, Барні. Ти можеш». А тоді в нього в руці все обм’якло, хлопці сміялися, Барні стрибнув у річку й поплив на другий бік, де лежав його одяг, одягнувся й пішов додому. А потім удома, тієї ж ночі у ванній, він спробував знову, але нічого не сталося… пробував щоночі в ліжку… і нічого… і… нічого… доки однієї ночі прокинувся пізно й у темряві зрозумів, що став чоловіком.

— Барні!

***

Її тьмяний голос проник крізь його рідку темряву.

— Барні, будь ласка, прокидайся!

Ігноруй її. Він не хоче її слухати. Він хоче згадувати.

— Барні, щось не так!