Читати книгу - "Снігові кішки, Тетяна Гуркало"

Сніг майже розтанув. Біле кошеня, обтрушуючи лапки і ковзаючи по шматочках льоду, перебиралося по сірих залишках кучугури, підкидаючи в повітря, скручений мокрий вишневий лист, коричневий і майже невпізнанний.

На висушеній сонцем лаві сидів хлопець, крутячи в пальцях м'яту сигарету.

— Я придумаю щось, — нарешті сказав він.

Кошеня зупинилося і пильно на нього витріщилося, ніби зрозуміло.

— Я спочатку щось придумаю, — повторив хлопець. — Ти не розумієш. Мама ж квартиру кинеться продавати або ще якоюсь дурнею займеться. Та й взагалі. Зрештою, можна буде домовитися з Пашкою, він допоможе відремонтувати мотоцикл і знайти на нього покупців. Раритет же. Пашці потім гроші буде легше віддавати, ніж якомусь банку. І відсотків він не попросить. Загалом, я спочатку поговорю з ним.

Біле і кудлате щось вихором промайнуло асфальтом, напало на кошеня, проїхалося на ньому по сірих рештках снігу і басовито м'явкнуло, немов вітало.

Хлопець, схиливши голову набік, недовірливо глянув на кішку. Потім на риб'ячий скелет, що бовтався на нашийнику.

І тільки після цього перевів погляд на мініатюрну дівчину, що неспішно йшла алеєю.

— Ти мені збрехав! — припечатала вона, підійшовши зовсім близько, але так і не розтанувши, як воно належить міражам та іншим привидам.

— Трішки, — не став сперечатися хлопець. Побачити молоду матусю було приємно. Її присутність доводила, що не наснилося і…

— А я тобі принесла воду. Півпляшки, — похмуро промовила дівчина, кидаючи на лаву об'ємну дамську сумку. — Як ти гадаєш, якби я здогадалася відкрити її, перш ніж зайшла в ту вежу, я встигла б?

— Навряд, — знизав плечима Олег.

— Ну, я так і думала, — кивнула Катя. Дістала пляшку з чарівною водою і зі знанням справи додала: — Чоловік! Справжній, напевно.

Хлопець усміхнувся.

Рік починався напрочуд добре.

Кінець