read-books.club » Фентезі » Однойменні, Едрієн Янг 📚 - Українською

Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

40
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Однойменні" автора Едрієн Янг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 76
Перейти на сторінку:
би Сента. Однак найгірше те, що вона довіряла йому. Моя мама. Вона любила Клова, як рідного брата, і думка про те, що він міг зрадити її, була просто немислима. Щось за межами розуміння.

Зола стояв на носі, схрестивши руки на грудях, піднявши комір від зустрічного вітру. Одначе дух мені перехопило, коли побачила те, що видніло вдалині. Аж рота роззявила й судомно вчепилася в леєр.

Джевал.

Острів був ніби сяйливий смарагд серед блискучо-синього моря. Бар’єрні острови виринали зі збурених вод, немов почорнілі зуби, віддалік знайомою стежкою сходило сонце, а «Селена» дрейфувала в останню бухту сяк-так збудованих причалів.

Востаннє я бачила цей острів, коли тікала з нього, рятуючи життя. Чотири роки пірнала в тутешніх рифах, щоб якось вижити, а тоді віддалася на милість команди «Жоржини». Ми підходили ближче, і я відчувала напруження кожного м’язу коло кожної кістки.

«Селена» підійшла до відслонення, і я побачила, як до неї мчить знайомий на вигляд босоногий хлопець ловити швартови. Поряд зі мною матрос перебрався через леєр, потягнувся до кріплення мотузкового штормтрапа на борту й посмикав за кінці, вивільняючи драбину. Та ляснула об правий борт і розгорнулася.

— Нащо нам сюди? — тихенько спитала я.

Матрос недбало глянув на мене, звівши брову, і нічого не відповів.

— Райланде! Віку!

Зі шканців прибігли двоє юнг. Один — високий, худорлявий, з пишною кучерявою кучмою. Другий кремезний і м’язистий, із йоржиком темного волосся.

Я здригнулася від металевого брязкоту: матрос кинув перед ними ящик. У ньому — добувацький інструмент, що його бачила вчора ввечері.

— Розберіть.

Судячи з ременів, якими були обперезані, ці двоє — Золині добувачі. Чорнявий, відчувши, що я на нього дивлюся, теж кинув на мене погляд — палючий, немов ковток хлібної.

Джевал не порт. Єдина причина, з якої сюди варто заходити, — вивантажити якісь незначні

надлишки. Якийсь, може, кошик свіжих яєць, що не спродали в портовому місті, чи кількох курей, що їх не з’їла команда. Ну і ще гранати-піропи. Та це не такі камені, за які візьметься торговець на кшталт Золи, і тут його герба я досі не бачила.

Судячи з того, що ми зупинилися на Джевалі, Золі потрібне щось інше. Щось, чого він не добуде на Звуженні.

Я пройшла вздовж леєра до носової частини та стала перед фок-щоглою, звідки могла споглядати причал, залишаючись непоміченою для знайомих очей. У цій крихітній гавані ставали на якір й інші кораблі — усі невеличкі суденця. А віддалік білі буруни розсікали ялики, напхані людьми, які вирушали з острова поторгувати.

Ще кілька тижнів тому серед них була і я: пливла до бар’єрних островів, щойно приходила «Жоржина», щоб отримати трохи монети за добуті піропи. У такі ранки я прокидалася з млосністю в животі, і підступний внутрішній голосок лякав, нашіптуючи, що туман розсіється, а Веста немає. Та коли видиралася на скелю й озирала море, бачила вітрила «Жоржини». Завжди.

Перш ніж рушити до трапа та спуститися, Зола поплескав Клова по плечу. На Джевалі не було гаваньмейстера, а зі всіма запитаннями зверталися до Сорена. Той уже чекав унизу, на краю пристані. У мутних скельцях окулярів зблискувало сонце. І тут мені здалося, що, роздивляючись «Селену», він помітив мене.

Не раз він звинувачував мене в крадіжках на причалі, навіть змусив виплачувати борг, у якому я не була винна, — тижневий вилов риби. Одначе його погляд, не затримавшись на кораблі, рушив далі, він не зупинився на мені, і я згадала, що вже не та дівчинка, яка тоді видиралася штормтрапом «Жоржини». Не та, що роками збирала на Джевалі недоїдки та старцювала, щоб вирушити на пошуки чоловіка, якому виявилася непотрібною. Тепер я дівчина, яка знайшла власний шлях. І тепер уже маю що втрачати.

Позирнула на Золу, що з гупанням скочив на пристань. Сорен ліниво підійшов до трапа й, посмикуючи себе за здорове вухо, слухав, що каже йому торговець. Кущиста брова звелася над дужкою окулярів, і він кивнув.

Вантажний трюм порожній, тому єдине, з чим Зола може тут мати справу, це гроші. Але ж на цім острові немає чого купувати, окрім риби, мотуззя й піропів. Нічого, що було б вигідно продати в Безіменному морі.

Сорен лишив Золу на пристані та розчинився в юрмі, що тупцювала хиткими дерев’яними мостинами. Він поштовхався на інший край, той, до якого підпливали ялики з босоногими добувачами, налаштованими на торгівлю.

Я дивилася на Сорена, який змією прослизав крізь усе те юрмище, а відтак зник за кораблем.

Навколо мене всі поралися зі своїми справами, і, схоже, жодного з членів команди особливо не дивувала зупинка на острові добувачів. Я глянула на грот-щоглу й верхню палубу, де матроси

згортали штормові вітрила. Не такі, як на Звуженні. То були вітрила, розраховані на страшні бурі, що вирують у Безіменному морі.

За спиною розгорталася бездонна водяна синь — до самого Дерна. Я здатна вижити на Джевалі. Якщо втечу з «Селени», якщо вийде… Думки метушилися. Якщо «Жоржина» рушила на мої пошуки, то, найімовірніше, вона пішла Золиним маршрутом до Сована. Зрештою могла опинитись і на Джевалі.

Але десь у глибині душі я сумнівалася, чи зважиться команда «Жоржини» на сумнівне діло. Вони вже отримали здобич із «Жайвора». Можуть відкупитися від Сента й розпочати власну справу. І на самому денці серця лунав тихенький шепіт.

А що, як вони взагалі не шукатимуть мене?

Стиснула зуби й утупилася в носаки черевиків. Я присягнулася ніколи не повертатися на Джевал, та, можливо, це мій єдиний шанс залишитися на Звуженні. Учепилася в леєр, вдивляючись у воду внизу. Якщо пірну, можу обігнути бар’єрні острови хутчіше за будь-кого з цього судна. Можу сховатися в заростях водоростей у бухті. Урешті-решт Зола облишить пошуки.

Тут шкірою відчула чийсь погляд і озирнулася через плече. З-поза штурвала на мене позирав Клов — так, ніби розуміє, про що я міркую. Це вперше він зустрівся зі мною поглядом і не відвів очей. У них, як у глибоких навколишніх водах, чаїлися шторми.

Я розчепила пальці й, відкинувшись, зіперлася на леєр та подивилася на колишнього друга. Він постарішав. У русявій бороді сріблилася сивина, а шкіра, на руках щільно вкрита татуюваннями, утратила тепло-золоте сяйво. Та все одно це був той самий

1 ... 5 6 7 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Однойменні, Едрієн Янг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Однойменні, Едрієн Янг"