Читати книгу - "Поміж злодіїв, Едрієн Янг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Без тебе розберуся. Десять мідяків — або шукай собі інших продавців.
Висмикнула в нього лінзу і простягнула долоню ківшиком. Він мені заплатить, бо не купує гранатів більше ні в кого на Джевалі. Тільки в мене. За ці два роки не придбав жодного шматочка в когось іншого.
Вест затиснув камені в кулаці, аж кісточки побіліли; щелепа нервово засмикалася. Поліз у кишеню і пробурчав щось, чого я не розчула.
— Маєш продавати менше за один раз.
Підраховуючи монети, він геть стишив голос.
Він мав рацію. Річ відома. Проте мати водночас схованки і грошей, і дорогоцінного каміння на острові було ще небезпечніше. Монетки дрібніші,
їх легше заховати, і ліпше мати лише щось одне, чого жадають інші.
— Сама знаю, що робити, — кинула таким тоном, ніби певна.
— Як наступного разу не з’явишся, то зрозумію, у чому річ.
Він чекав, що зведу на нього очі. Нескінченні дні на палубі корабля просотали йому шкіру глибокою жовтаво-коричневою фарбою, а очі висвітлили, і вони стали мов уламки жадеїту¹¹, що його моя мати по кількох зануреннях віддавала мені на шліфування.
Вест пересипав мені в долоню монети, я сунула їх у гаманець, сховала за пазуху й різко розвернулася. Пірнула назад у натовп джевальців, і мене заковтнула юрма несвіжих тіл, а в горлянці ніби застрягнув твердий клубок. Важкість монет, що відтягували гаман, тривожила, а Вестові слова важким каменем ворушилися десь на краєчку свідомості. Може, він має рацію. Може…
Озирнулася і звелася навшпиньки, намагаючись роздивитися його понад головами добувачів, що юрмилися між мною і «Жоржиною». Та Вест уже пішов.
7 Кнехт (мор.) — тумба на причалі, до якої канатами прив’язують судно для стоянки. Парні кнехти встановлюють на палубі суден, вони слугують для кріплення тросів і канатів.
8 Топенант (мор.) — канат для управління вітрилами.
9 Грот-щогла (мор.) — друга, як правило, найвища щогла на дво- чи трищоглових суднах, хоча може бути і єдиною щоглою на кораблі.
10 Ліктрос (мор.) — трос, яким обшивають крайки вітрил, щоб запобігти їх передчасному зношуванню.
11 Жадеїт — зеленкуватий мінерал.
Роздiл четвертий
Коли повернулася на берег, Кой чекав у ялику. Вдивлявся у брижі на воді, а вітер розвівав його темне волосся. Уперше ми зустрілися, коли він кинувся пливти до мене від берега й зіштовхнув з обмілини, де я рибалила. Відтоді не випускав мене з виду.
— А де решта? — спитала, жбурляючи мідяк у повітря, а ремінь — усередину човна.
Він упіймав монетку, сунув у гаман, що висів на щоглі.
— Досі возяться з торговцями.
Щойно розпущене вітрило піймало вітер, ялик перехилився набік і стрімко полетів від берега. Я застібнула ремінь, а Кой через плече ласо зиркнув на мої інструменти. Він уже мене обкрадав, хоча жодного разу не засвітився. Кілька разів міняла сховки, а їх усе одно хтось відшукував. Добувачі — хлопи брутальні, суворі, однак не дурні, Кой так точно. А йому ще й доводиться годувати більше ротів, ніж решті.
На його шиї висіла бабуся, ще й сестра з братом, і через це він став небезпечнішим за всіх острів’ян. Нести за когось відповідальність — найтяжче прокляття і на Джевалі, і в морі, навіть на Звуженні. Єдина можливість якось убезпечитись — цілковита самотність. Це чи не перша наука, що я здобула її від Сента.
Біля бар’єрних островів усе ще маяла «Жоржина» — на темному тлі нового шторму, що настигав удалині. Цей, схоже, ще гірший за попередній,
однак, судячи з поведінки хмар і вітру, видихнеться, перш ніж сюди дістанеться. Утім «Жоржина» та інші кораблі задля безпеки, найімовірніше, до ранку відстоюватимуться на причалі.
— І що ти робитимеш з грошвою, Фейбл? — спитав Кой, забираючи швартови.
Я задивилася, як мотузка намотується на його загрубілу долоню.
— Якою грошвою?
Він ніби розвеселився, між губами зблиснула низка зубів.
— Я ж знаю, що ти продаєш усі ці піропи, які понакопуєш. Та от не можу втямити, на що збираєшся витратити всю цю монету. Купиш човна? Закрутиш оборудку з торговцями?
— Та не так уже й багато накопала тих піропів. — Я знизала плечима, намотуючи пасмо на палець. На сонці волосся набуло відтінку потьмянілої міді. — Не більше ніж зазвичай.
Він вишкірився, відкинувшись на ніс ялика, аж лікоть висунувся за борт.
— А знаєш, чому я тебе відразу так незлюбив?
— І чому? — Я повернула йому посмішку.
— Не тому, що ти брехуха. На цьому острові всі брехуни. З тобою така біда, Фейбл, що ти класна брехуха.
— Еге ж, ну а я тебе, Кою, одразу дуже полюбила.
Той зареготав і підтягнув вітрило, уповільнивши хід ялика.
— От бачиш? Я ж тобі мало не повірив!
Я стала на краєчок і пірнула в холодну воду, відтак піднялася на поверхню. Коли випірнула, Коїв човен уже прямував до південного рифу, лиш борозна за ним біліла. Перевізник не озирався, і я повільно попливла у протилежному напрямку, намагаючись економити сили. М’язи й кістки досі були як варені, однак перепочити найближчим часом не випадало. Не тоді, коли добувачі звертають на мене таку пильну увагу. Єдине, що варто тепер зробити, — якомога швидше назбирати решту грошей, потрібних на те, щоб звідси вшитися.
Знайшла жовте «морське віяло», затягнула ремінь і запрацювала легенями, вдихаючи й видихаючи в завченому ритмі.
Коли межи ребра зблиснув той гострий спалах, я пірнула, стрімко падаючи на дно та здіймаючи навколо закручені фонтанчики рибок, що зблискували лускою. Не стала гаяти час, миттю спустилася до розколини. М’який наспів жарин танцював на шкірі, я повитягувала з ременя інструменти й узялася до роботи, щосили гатячи молотком і відпрацьовуючи нову смугу каменю. Тут переважали самі корали й базальт, проте десь двома футами нижче пробилася гладенька поверхня піропового кавалка. Шматок виявився невеликий, тож його легше буде відколоти, от тільки подальші пошуки можуть забрати весь день. Відвела руку назад, сперлася на риф і занесла молоток.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж злодіїв, Едрієн Янг», після закриття браузера.