Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

— Атож, вони прибіжать до тебе, — підхопив Фредову думку Голден. — На те ж ти й будуєш кораблі. А ще наприпочатку тобі слід справляти враження такого чоловіка, що в будь-якій притузі може прийти на поміч, але коли вони почнуть шукати керівної руки, тобі ще й треба мати вигляд сильного лідера.

— Авжеж! — погодився Фред, відкинувшись на спинку свого крісла. — Істинним сенсом Об’єднаного Поясу Астероїдів завжди було все те, що існує поза межами Поясу. Було — і досі воно є так. Просто Пояс трохи... розпоясався назовні.

— Але ж так просто воно не може бути! Не сидітимуть тобі Земля з Марсом згорнувши руки! Нізащо не дозволять вони, щоб ти почав управляти галактикою тільки тому, що пороздавав трохи тентів та сухих сніданків.

— Звісно, що такого не буває, — визнав Фред. — Але ж саме з цього місця ми й розпочнемо справу. Поки Медіна моя, я контролюю центральне правління.

— А мій звіт ти хоч якось проглянув? — запитав Голден, не спромігшись погамувати всю зневіру, що проривалася з його слів.

— Я аж ніяк не недооцінюю тих небезпек, що й досі чигають у тих світах...

— Та забудь ти про тих покидьків! — розпалився Голден. Поставив напіввипиту свою каву й, перейшовши кімнату, перехилився через Фредів стіл. А старий насуплено відсахнувся. — Забудь про всіх тих роботищ і про системи залізничних сполучень, що й досі працюють — по тому, як були вони вимкнуті добрячий мільярд років тому. І про вибухи тамтешніх реакторів. Забудь про смертослизів та про мікробів, що залазять тобі в очі й осліплюють тебе.

— А є кінець цьому списку?

Та Голден мовби й не чув старшого співрозмовника.

— Ні на мить тобі не слід забувати про ту чарівну кулю, що все те була колись зупинила.

— Той артефакт став тобі щасливою знахідкою, коли зважити на...

— Ні, не це. Я торочу тобі про наймоторошнішу, найроздовбанішу з усього, що може спасти мені на думку, відповідь на парадокс Фермі. Знаєш, чом немає ніяких індіанців у твоїй аналогії зі Старим Заходом? Бо вони вже повимирали. Хоч би хто були оті зухи, що вибудували все те, вони започаткували великий старт і створили свого протомолекульного брамобудівника, аби знищити всю решту. І це ще не найстрашніша частина в цім сценарії. Найжахливіше тут те, що прийшло ще й щось інше, перестріляло тих перших хлопів чимсь мов пострілами в потилицю та так і полишило їхні трупи, розкидані по всій галактиці. Ми повинні ставити ось яке запитання: хто випустив ту магічну кулю? І чи попустять вони нам, аби ми забрали собі все причандалля їхніх жертв?

***

Фред надав залóзі «Росинанта» два приміщення на адміністративному рівні житлового кільця станції Тайко. В одному з тих двох номерів замешкали Голден із Наомі, а в другому притулилися Алекс з Еймосом, хоча фактично це означало, що там вони тільки спали. Коли ж останні двоє, пілот і технік, не розважалися в численних відповідних закладах Тайко, вони чи не весь час збували в оселі Голдена й Наомі.

Повернувшись до себе, Голден побачив, що Наомі продирається крізь якусь складнющу трахомудію на екрані свого ручного термінала. Вона усміхнулася капітанові, не відриваючись від роботи. Алекс сидів у їхній вітальні на канапі. Увімкнутий настінний екран показував якісь графіки, мелькали голови дикторів та інших учасників випуску новин, але звук був приглушений, а пілотова голова відхилилася назад, очі заплющені. А ще він тихо-мирно похропував собі.

— Та що це таке? — обурився Голден, сідаючи за стіл навпроти Наомі. — Дійшло до того, що вони вже й сплять тут?

— Таж зараз Еймос обід нам принесе. А як там твій клопіт?

— Що тобі видати: зразу ж найгірше, а чи перш ненайгірше?

Тут Наомі вже відірвала очі від роботи. Схиливши голову набік, зміряла його примруженим поглядом.

— А що, нас знову копняком під зад?

— Та це ще ні. «Росі» такий пошарпаний, гірше нікуди. Сакай каже...

— Сім місяців, — випередила його Наомі.

— Ти що, піджучила мій термінал?

— Я ж саме переглядаю розгорнуту інфо, — показала вона на свій екран. — Отримала годину тому. Він... цей Сакай добре справується.

Але у повітрі поміж них зависло: «Тільки ж не так добре, як Сем справувалася...»

Наомі знов утопила погляд у стіл, прикривши обличчя лавиною кіс.

— Ну, оце ж така і є погана вість, — мовив Голден. — Мінус пів року нашого часу. І я зачекаю, поки до нас вийде Фред та й оголосить, що, скажімо, оплатить увесь ремонт. Чи половину його. А чи хоч якусь його частинку.

— Та ми ще досить гарно цвітемо й пахнемо. Тільки вчора надійшла оплата від ООН.

Голден хитнув головою, відкидаючи позитив коментаря Наомі.

— Ат, забудьмо на хвильку про гроші. Досі ж бо аніхто, до кого тільки забалакаю, не бажає дослухатися моїх засторог щодо отого артефакту.

Наомі погодилася з ним — поясанським жестом рук.

— Бо вже цим разом начебто все воно буде якось інакше? Адже ніхто, власне, й не слухав тебе досі.

— Хоч би один-однісінький разочок людство узяло й винагородило мене за оптимістичну мою думку про нього!

— Он я зварила каву, — сказала вона, кивнувши головою в бік кухні.

— Та Фред пригостив мене своєю — добренькою, нівроку, тож якусь часинку доведеться мені поутримуватися від кавових причащань. Однак ця наша з ним стріча зачепила мене й ще однією прикрою заковичкою.

Тут ковзнули, відчиняючись, двері, й по підлозі загупотів Еймос, несучи пару важкеленних торб. Навсібіч від механіка линув дух карі й цибулі.

— Їдло прибуло! — звістив він і гуп ті свої торби на стіл перед Голденовим носом. — Агей, кеп! Коли вже мені повернуть мого кораблика?

— Там що, хавчик? — обізвався Алекс з вітальні гучним та все ще сонним голосом.

Еймос не відповів, зайнятий тим, що діставав пінопластові контейнери з пакунків та розставляв їх на столі. Голден був подумав, що такі,